Образ собору в романі Віктора Марі Гюґо «Собор паризької богоматері

Вимоги Гюґо зображувати життя в його суперечнос¬тях, контрастах, у зіткненні протидіючих сил наближали мистецтво до правдивого відтворення дійсності.

Опис Собору Паризької Богоматері побудований саме на констрастах.

Учні читають уривки, де зображено Собор або подаєть¬ся його опис.

«...храм набирав химерного надприродного, жахливо¬го вигляду. Тут і там роззявлялися пащеки, спалахували очі, чути було гавкіт, сичання і виття кам'яних псів, зміїв і драконів, які, витягнувши шиї і широко відкривши пащі, день і ніч стережуть суворий Собор».

«... сама церква, цей величезний Собор, що з усіх боків її обнімав, охороняв і зберігав, діяв цілюще. Величні лінії її архітектури, релігійний характер усіх предметів, що оточували молоду дівчину, благочестиві і світлі думки, які ніби видихало це каміння з усіх пор, благотворно впли¬вали на неї всупереч її волі...»

«...йому здалося, що церква теж захиталася, завору¬шилася, зарухалась, ожила, що кожна товста колона пе¬ретворилася на величезну лапу, яка тупала по підлозі своєю широкою кам'яною стопою, і що весь гігантський Собор перетворився в казкового слона, який пихтів і сту¬пав своїми колонами-ногами...»

«...Старовинний храм, увесь тріпотливий і дзвінкий, був сповнений нестихаючою веселістю дзвонів. У ньому постійно відчувалася присутність якогось гомінкого і свавільного духу, що виспівував усіма цими мідними вустами».

«Сидячи навпочіпки перед якоюсь із цих статуй, він інколи годинами розмовляв з нею. Коли хтось приходив, він утихав, немов коханець, зненацька захоплений під час серенади. Собор заміняв йому не тільки людей, але й увесь світ, усе, що існує».Собор у романі — образ гротесковий: без гротеску не¬можливо було створити цілісний образ. Простежуючи в літературному маніфесті появу і розвиток гротеску в західноєвропейській культурі і мистецтві, письменник-ро-мантик зазначав: «Особливо характерний він для чудової архітектури Середньовіччя, яка замінила тоді собою всі мистецтва. Гротеск відзначає собою фронтони соборів, об¬рамляє картини пекла і чистилища під аркою порталів, палає на кольорових вітражах вікон, розгортає своїх по¬твор, своїх псів і своїх демонів навколо капітелей, уздовж фриз біля самісіньких країв дахів».

Пригадаймо описи Собору в романі, скульптурні зоб¬раження демонів і драконів, що так лякали парафіян і так подобались дзвонарю. Квазімодо. Статуї святих, єпис¬копів, королів співіснували в Соборі із зображенням хи¬мер і страховиськ, красиве співіснувало з потворним, врод¬ливе з бридким. І все це потворне, бридке відтіняло красу храму, підкреслювало божественну силу добра, що має завжди перемогу над злом.

Завдяки дотриманню проголошених у літературному маніфесті естетичних принципів, використанню контрастів і гротеску у створенні образів і відображенні реалій жит¬тя, Гюґо зумів «оживити» собор Паризької Богоматері, зробити його символічним героєм твору. Певною мірою цьому сприяв і створений ним образ Квазімодо, який своєю зовнішністю нагадував страховиськ, що «оселилися» на дасі Собору.

Історична довідка.

Собор Паризької Богоматері — це споруда перехідного періоду від романського стилю до готичного. Зводилася вона з 1163 до 1257 року.

Шпилястість, ажурність створюють враження легкості Собору. Спершу досить скромна, ця споруда ніби розгор¬тається, збільшується, але ще остаточно не наважується спрямувати свої стріли вгору, як це буде згодом в багатьох інших дивних соборах. Нотр-Дам наче притісняє сусідство важких круглих стовпів — ознак романського стилю.

Кожен камінь знаменитої пам'ятки — це не тільки сторінка історії Франції, але й історії науки і мистецтва.

Робота за лекцією вчителя.