Образ собору в романі Віктора Марі Гюґо «Собор паризької богоматері
Мета: показати ставлення Віктора Гюґо до пам'яток архітекту¬ри; розкрити погляди письменника на християнство; учи¬ти учнів працювати з художніми текстами; виховувати в учнів почуття поваги до минулого.
Тип уроку: урок-лекція.
ЗМІСТ УРОКУ
« ...сама церква, цей величезний Собор, що з усіх боків її обнімав, охороняв і зберігав, діяв цілюще...»
«...храм набирав химерного надприродного, жахливого вигляду...»
В. М. Гюґо
Матеріали до лекції вчителя. Думка зосередити події у творі навколо Собору Паризької Богоматері належала самому письменникові. В. Гюґо захоплювався старовин¬ною архітектурою.
Епоха Середньовіччя — це епоха безвладдя, самосуду, жорстоких покарань. Людина сприймалася як істота, що має тваринне походження. Водночас чудові архітектурні пам'ятки свідчили про надзвичайну працьовитість людсь¬ких рук і неймовірну фантазію мозку. У середньовічних спорудах було поєднання романтичного й готичного стилів.
У романі «Собор Паризької Богоматері» звучить і анти¬клерикальна ідея. У період Реставрації у Франції активізува¬лися клерикали, вони негативно впливали на законотворчість.
Антиклерикальна спрямованість роману позначилась, насамперед, на образі демона в сутані Клода Фролло, но¬сія Зла, також на образах кардинала Бурбонського, який міг у храмі благочинно правити вечірню, а після неї в Бурбонському палаці брати участь у гульбищах.
Але антиклерикальні ідеї роману аж ніяк не шкодять духові Любові до християнства, якою наповнені сторінки «Собору...»
Прихильністю Гюґо до християнської віри пояснюєть¬ся й вибір назви твору і головного героя — образу-симво¬лу Собору, величної культової споруди, безпосередньо в якій відбуваються основні події роману.
Собор утілює романтичний принцип «усе в усьому». Він — символ духовності, символ вічності. Собор — це символ християнської культури, самого християнства, що має вивести людство на шлях Добра і Справедливості.
На думку письменника, християнський храм — це «велична кам'яна симфонія, колосальне творіння однієї людини й одного народу, єдине і складне». Собор — чудо¬вий витвір спільних зусиль цілої епохи.
Гюґо-романтик суворо дотримується погляду на роль християнства в житті людства, його вплив на розвиток цивілізації.
Собор, за словами письменника, — величний символ невичерпного таланту французьких майстрів, яких нади¬хали християнська мораль і віра.
Дотримуючись проголошеного в літературному мані¬фесті головного принципу романтичної поетики — зобра¬ження життя в його контрастах, Гюґо й в описі подій, які відбуваються в самому Соборі, показує зіткнення Добра і Зла, прекрасного і потворного.
Можна пригадати розділ «Добрі душі» (кн. 4,1), де роз¬повідається про те, як парафіянки, побачивши на дерев'я¬ному настилі паперті потворне маленьке створіння (Квазі¬модо), вирішують кинути його у «вогонь з доброї в'язки
хмизу»; як урятував і навіть усиновив це «маленьке страмовисько» порядний священик Клод Фролло і зробив із нього «найпокірнішого раба і найслухнянішого собаку». Пригадаймо розділи, у яких ідеться про перебування Есмеральди в келії Собору, що став її тимчасовим притул¬ком; сповнені ніжного суму сцени її спілкування із Квазі¬модо і просякнуті ненавистю епізоди, де розповідається про «залицяння» до Есмеральди архідиякона Клода Фролло.