ЗАПОВІДЬ БОЖА – ЗАКЛИК ДО СПІЛКУВАННЯ З БОГОМ

Навіки слався Україно,

Навіки слався та земля.

Що сина-генія зродила,

В нім слава вічная твоя.

Підходять ведечі.

Ведучий: Доброго дня вам, шановні люди!

Доброго весняного дня, який вже схиляє свою срібну голову перед Шевченківським Березнем.

Ведуча: І як приємно сьогодні бачити в залі не тільки тих, хто пройшов довге життя з Шевченківським словом, а й тих, хто незабаром вступатиме на самостійну життєву ниву.

Ведучий: Йде Шевченківський Березень. Йде великим святом поезії, пісень, душ, народної музики.

Ведуча: Ниву, де росте вже 19-ий рік щедрий колос нашого бунтаря, художника, лірика, пророка, волелюбця, і насамперед поета рівного якому важко впізнати.

Ведучий: Пишайся цим, України, пишайся цим цілий світ!

Учень читає уривок із вірша “Мені тринадцятий минало”.

Звучить пісня “Зацвіла в долині”

Ведуча: Він був сином мужика – і став володарем у царстві Духа”.

Ведучий: Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури.

Ведуча: Він був самоуком – і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Звучить пісня: “По діброві вітер виє...”

Ведуча: Людство читає, любить, шанує пам’ять Шевченка, як мислителя, філософа, поета.

Ведучий: Але одночасно людство низько схиляє голову над його талантом, як художника.Ведуча: Значення Шевченка, як живописця, рисувальника. Гравера, саме вже могло б забезпечити йому почесне місце в історії мистецтва.

Учень читає уривок з поеми “Катерина” Звучить пісня “Така її доля”

Вчителька української мови та літератури робить цікаві повідомлення із останніх років життя Т.Шевченка.

Виходять троє ведучих (дівчата в українській формі).

1 ведуча: Ми приходимо до Шевченківського слова на розмову, коли нам бракує цієї правди.

2 ведуча: І дай Боже, щоб цю правду успадкували наші діти, наші онуки і наші правнуки.