Сучасні діти... Які вони?
ще в юності, будучи студенткою педінституту, я з захопленням прочитала роман-трактат Жан-Жака Руссо “Еміль, чи Про виховання” Відчула, що в цій книзі чітко сформульовані важливі педагогічні основи про виховання. А вислів автора: “Любіть дитинство: будьте уважні до ігор і забав, до його малого інстинкту. Хто з нас не шкодував про той час, коли посмішка не сходить з вуст, коли душа завжди тішиться світом. Дайте дитинству дозріти” – став девізом мого вчительського життя.
Саме так – відчувати в собі вічний поклик дитинства...Чи не в цьому найвище покликання і справжній талант учителя?! Жити інтересами дітей і водночас підноситися на ними досвідом і знаннями.
Мої учні – це частинка мене самої, мого я. Я часто думаю про те, які вони, сучасні учні, про що мріють, сидячи за шкільною партою, про їхні мрії на майбутнє, про сьогодення.
Про що думає Сергійко на перерві, дивлячись на ніжні перші листочки берізки, на людей, які проходять по широкій вулиці, на машини, які везуть груз? Можливо, десь випадково підслухав, як старшокласник, модно одягнений, дорікав дівчині, що вона одягнена не по моді і зачіска їй не йде? А можливо, думав про своє місце в житті. І в голові стільки “чому”! Чому в багатьох не світяться очі щастям дитинства, чому мама поїхала заробити гроші кудись, де вона ніхто, бо сестричка закінчує школу і хоче піти вчитися дальше. А навчання платне. Чи, може, думає хлопець, десь в тих приймальних комісіях сидять люди черстві і не можуть чи не хочуть розібратися, хто дійсно хоче і може вчитися, бо розумний, а хто йде лише для того, щоб сказати знайомим, що він студент? І для чого закінчувати одинадцять чи то ще й дванадцять класів, щоб сидіти без роботи або йти грузити дошки чи ліс, приходити додому “під градусом”? Абсурд! Навіщо в інституті агрономові здавати іноземну (та ще й не одну) мову? Адже, як розповідає дідусь їхній прадід не знав вищої математики, а будував храми, архітектурні пам’ятники, які зараз оберігаються державою? То чи не однаково, з якою освітою працювати трактористом, в полі, чи бути домогосподаркою? “Основне, знати роботу, а решту – пусте”, так думає дехто. Але життя не стоїть на місці, і широка життєва дорога без труднощів і пошуків не буде прокладена. В життя ввійшла нова техніка, комп’ютери, де потрібні знання. Крім того, на життєвій дорозі можуть зустрітися (і чи не раз) ями і вибоїни – бюрократизм, зло, насильство, зверхність можновладців, і горе буде тому, хто зверне на легку дорогу хитрощів і брехні. Він залишається один, без друзів, Бо друзів треба завойовувати повагою і лагідністю, душевним багатством, привітною посмішкою, доброю порадою. Треба бути цікавою людиною. А для цього – багато читати, цікавитися навколишнім життям, мати якесь хобі.
Мені здається, що зараз особливо сучасні діти приділяють занадто багато уваги речам. Більш, ніж вони на те заслуговують. Де в кого вони стали майже метою життя. Чому це так? Цілком природно, що вони прагнуть одягатися гарно і модно виглядати. Але... Існує одне “але” – речі, гроші не повинні ніколи заслонити собою найцінніший скарб – душу дитини, людини. Головне – це їхній внутрішній світ, їхні інтереси, знання, вміння. А ще ставлення до людей, до навчання, до роботи, а також самооцінка, самоаналіз власних поступків.
У Василя Олександровича Сухомлинського записано: “Природа бажає, щоб діти були дітьми, доки не стануть дорослими. Якщо силоміць порушувати одвічний порядок, то виростимо скороспілки, які незабаром зіпсуються; у нас будуть юні вчені і старі діти. У дитинства свої, властиві йому способи бачити, думати і відчувати; немає нічого безглуздішого, як замінити їх на догоду нашим бажанням....”
До чого мудро сказано! А ми спонукаємо дітей до вибору Президента і тому подібного, забираючи у них дитинство. Ми провинні створити для них світ, але навчити вмінню віддячувати за це, вчити на добро відповідати добром, а не втягувати дітей в політичні “війни”, Нам не вдасться ніколи виплекати мудреців, якщо будемо вбивати в дітям пустунів. Пригадаймо видатних людей. Якими вони були в дитинстві і навіть у зрілі роки.
Майбутнє наших дітей, їхні характери ми значно мірою формуємо самі. Якщо батьки живуть в мирі та злагоді, люблять, поважають одне одного, то й діти виростають здоровими і самі в майбутньому можуть створити щасливу сім’ю. Там, де панує розлад у стосунках, взаємна неприязнь, потяг до спиртного, діти нервові, часто хворіють. Енергетичне “болото” (взаємні образи, претензії, п’яні оргії) спричиняють у дітей хронічні захворювання, астму, різке погіршення зору, нервові стреси, епілепсію.
Так, в нашій державі для дітей зроблено чимало, але не все. Своє особисте, справжнє щастя, своє життя діти повинні робити самі.
Існує така притча: “Жив колись на світі добрий Бог, і була в нього чарівна глина. З цієї глини зробив Бої іду, житло, знаряддя праці, а ось щастя, як не старався, не зміг. Тоді віддав він цей невеличкий шматочок глини Людині і сказав: “ А щастя своє роби сам!” І зник”.З тих пір, напевно. І творить Людина своє щастя сама, не надіючись ні на богів, ні навіть на друзів.