Аналіз основних дидактичних концепцій.

Вступ

У сучасну епоху особливого значення набуває завдання комплексного виховання підростаючого покоління. Формування нової людини, що гармонічно сполучає у собі духовне багатство, моральну чистоту і фізичну досконалість – необхідна умова здорового сучасного суспільства .

Усебічне виховання майбутніх громадян українського суспільства починається із самого раннього віку. Реалізація цього відповідального завдання покладена на школу.

Потреби суспільства і школи, логіка розвитку проблеми, сучасний рівень психології і педагогіки викликали необхідність систематичного дослідження проблеми навчання, щоб наблизитися до її об'єктивного вирішення, забезпечити роль методів у досягненні всього різноманіття цілей навчання, обґрунтувати моністичний підхід до вирішення проблеми, що враховує різні аспекти методів навчання. Самі головні труднощі на цьому шляху полягають в розкритті найбільш істотного, основного в навчанні, що обумовлює прояв різноманіття характеристик процесу і можливість керувати ним.

Подолання відзначених труднощів і досягнення цілей дослідження проблеми можливо тільки на дидактичному рівні, тобто на рівні розгляду процесів, властивих будь-якому навчанню, незалежно від специфіки його предметного змісту.

Метою даної роботи являється аналіз основних дидактичних концеп-цій.

Перед нами ставляться наступні завдання:

- розкрити суть процесу навчання;

- показати сучасну систему навчання;

- дати характеристику дидактичних засобів.

1.Поняття дидактики.

Дидактика — галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти і навчання, виховання у процесі навчання.

Термін цей вживається в педагогічних працях з XVII ст. Я.-А. Коменський у «Великій дидактиці» (1657) розробив зміст освіти, дидактичні принципи, методи нав¬чання, вперше обґрунтував класно-урочну форму навчан¬ня. Його дидактична концепція зводилася до таких основ¬них положень: 1) джерелом пізнання є зовнішні органи чуттів; на основі чуттєвих сприймань у процесі навчання учні пізнають явища, переходять від конкретного до абст¬рактного, від простого до складного; 2) учні засвоюють знання не пасивно, а аналізують досліджувані речі, «від¬кривають» невідомі для себе явища, обговорюють, повто¬рюють, виявляючи при цьому певну активність і самоді¬яльність; 3) у процесі навчання з'ясовуються причинні зв'язки явищ; 4) навчання повинно бути легким, приєм¬ним, викликати в учнів бажання вчитися й водночас має забезпечувати глибокі та міцні знання; 5) результат нав¬чання — освічена людина, яка вміє використовувати здо¬буті знання в житті, у практичній діяльності.

Видатні французькі просвітителі-педагоги XVIII ст. Ж.-Ж. Руссо, К.-А. Гельвецій, Д. Дідро, А. Гольбах та ін¬ші виступали за поєднання навчання з ремісничою працею, активізацію навчального процесу, опору на досвід та спостереження учнів, критикуючи зубрячку та зорієнтованість на оголені книжні знання.

Тогочасні прогресивні тенденції розвинув швейцарсь¬кий педагог Й.-Г. Песталоцщ. Він зробив спробу поєдна¬ти дитячу працю на фабриці з навчанням; вимагав буду¬вати процес навчання на основі чуттєвих сприймань, які вчитель спрямовує відповідно до поставлених педагогічних завдань і які стають дієвим засобом розвитку психічних здібностей. На його думку, тільки знання, супроводжувані вміннями та навичками,дають