Ідея прав людини на уроках української мови та літератури
Найбільшою цінністю Тарас Шевченко вважав людину. Він сподівався, що в майбутньому світ поставить на перший щабель гуманістичні цінності: людське життя, свободу, повагу до гідності, недоторканність людської особистості:
І буде син, і буде мати.
І будуть люди на землі.
Він також сподівався, що настане час, коли і на його рідній Україні буде панувати істинне правосуддя і справедливість:
Коли ми дождемося Вашингтона
З новим і праведним законом?
А дождемось таки колись.
Тарас Шевченко порушив проблему становища жінки в тогочасному суспільстві. Це питання розкриваю через образ селянської дівчини Катерини, яка через осуд і несприйняття світом її життя, вбиває себе, прийнявши на душу тяжкий гріх самовбивства. Хіба цей жорстокий вирок суспільства, яке замість того аби оберігати знедолених жінок, кидало їх напризволяще, не є порушенням права кожної людської особистості на повноцінне життя? Ставлю це запитання учням. Вони захищають Катерину, бо розуміють, що кожен має право помилятися і право виправляти свої помилки.Аналізую жіноче питання і на наступних уроках, підчас вивчення "Боярині" Лесі Українки, повістей "Царівна", "Людина" Ольги Кобилянської, роману "Повія" Панаса Мирного. Акцентую увагу учнів на порушенні прав людини під час вивчення творчості письменників, які змалювали жахливий стан українського села наприкінці ХIX - на початку ХХ століть: І.Нечуя-Левицького, В.Стефаника, Марка Вовчка та ін.
Сьогодні в програму вивчення української літератури повертаються несправедливо замовчувані імена. Серед них - Іван Багряний. Його роман "Сад Гетсиманський" був написаний за 8 років до славнозвісного роману "Архипелаг ГУЛАГ" російського дисидента Олександра Солженіцина. В ньому змальовано картини порушення політичних прав українців в 30-х роках. Вони були мордовані в тюрмах, а то й знищені лише за власні переконання, думки й слова. В'язні утримувалися в нелюдських умовах, які не тільки принижували людську гідність, а й дуже погано впливали на стан здоров'я засуджених без суду і слідства. Автор стверджує, що право на самовизначення має не тільки нація, а й окрема людина. Його жахають процеси знеособлення людини в умовах тоталітарного режиму. "Право є мистецтво творити справедливість і добро", - писав давньоримський юрист Ульпіан. Таким хотів бачити правосуддя і Іван Багряний. "Я не визнаю пролетарського правосуддя, здійснюваного закаблуками й палкою!" - кидає просто в обличчя своїм катам головний герой роману Андрій Чумак. Твір має високе гуманістичне значення. Саме тому пропоную учням тему домашнього твору "Гуманістичні ідеали в романі Івана Багряного "Сад Гетсиманський". Ось рядки із учнівського твору:
"Мені болить доля моїх співвітчизників. Мені болить те, що вони мусили боротися за виживання, доводити, що вони не "нулі", не "нічтожні людішки", не "дірки від бублика" замість того, аби просто жити, творити і кохати, насолоджуватись п'янким смаком щастя".
Перебуваючи в еміграції, Іван Багряний написав публіцистичний памфлет "Чому я не хочу вертатися в СРСР". "Я один із тих сотень тисяч українців, що не хочуть вертатися додому, під більшовизм, дивуючи тим цілий світ", - так починає свій памфлет письменник. Далі ж змальовував факти порушення прав людини в СРСР - права на свободу думки, слова, совісті, політичних і будь-яких інших переконань і найсвятішого права - права жити. Цитую:
"В 1929-32 роках, в так званій "колективізації", більшовизм виповів війну заможному селянству гаслом "знищення куркуля як класу". В практиці це означало фізичне винищення колосальної маси людей; чесних трударів-хліборобів.
В 1933 році більшовики організували штучний голод в Україні. Український народ в цій страшній трагедії був доведений до людожерства, до найвищого ступеня людської трагедії. Збожеволілі від голоду матері з'їдали своїх дітей.
Ви, матері цілого світу, чи можете ви уявити собі такий стан і такий режим, коли б ви могли з'їсти власну дитину?