Поняття “носій інформації” та “матеріальна основа документа”: семантичне навантаження в професійній
Витоки цієї концепції базуються на термінології французьких істориків пер¬ших десятиліть XX ст., котрі називали всі історичні джерела (як письмові, так і неписьмові) документами. Однак значна частина джерелознавців не поділяла і не поділяє такої точки зору, залишаю¬чи за класом документів тільки "записи”. У цьому прикладі фігурує поняття основи, на якій певним способом закріплена певна соціальна інформація.
Згадана концепція документа, котра, здавалося б, і звужує коло об'єктів до сукупності "слідів" матеріальної та духовної культури людства, виключаючи об'єкти живої та неживої природи, разом із тим майже не пов'язана з першим тлумаченням поняття "документ". У першому випадку ми мали справу з повідомленнями, що зафіксовані у вигляді знаків, чи знаку на матеріальному носії (або представлені носієм-предметом, котрому надано значення такого знаку). Тобто мова йшла про інформаційний процес, процес пере¬дачі інформації від людини людині. У цьому тлумаченні матеріальну основу також сприймають як носій інформації. В поняття документа як будь-якого залишку матеріальної культури, якщо він не представлений у формі такого повідомлення, інформаційний процес не проглядається. Будь-який виріб, хоча і "обтяжений ідеєю створення", досліджується так само, як і будь-які об'єкти живої чи неживої природи, які в такому разі теж можуть вважатися свідченнями (тобто документами) історії при¬роди. Вислови про те, що річ "розповідає" про себе, що дослідник "бере з неї приховану інформацію", не більше ніж метафора з точки зору інформаційно-комунікативного підходу. Наші реконструкції історичної дійсності за допомогою матеріальних залишків грунтують¬ся на основі аналізу різних їх характеристик (змісту, форми, функцій тощо) і масштабність такої реконструкціі цілком залежить від здібностей самого дослідника.
За третьою концепцією документ — це матеріальний об'єкт, створений людиною спеціально для передачі інформації (Г.М.Швецо-ва-Водка включає сюди і т.зв. тривимірні твори мистецтва:архітектури, скульптури). У загальному вигляді таке ро¬зуміння документу було поширене "в 60-70-ті роки. Приміром у "Большой Советской Знциклопедии" документом вважається "ма¬теріальний об'єкт, що містить інформацію в заданому вигляді і спеціально призначений для її розповсюдження у просторі та часі"
3 розвитком концепції знакової основи передачі соціальної інформації до документів стали відносити також об'єкти, що фіксують естетичну інформацію образотворчої форми, включаючи сюди не тільки живопис, а й тривимірні твори мистецтва, такі як скульптура, архітектура. Зрозуміло, що при будь-якій фіксації інформації на матеріальному об'єкті ми маємо справу з певним інформаційним процесом (збереження, передача інформації), але навряд чи кожний з цих об'єктів можна вважати документом, особливо з точки зору спеціальної призначеності носія для передачі інформації. В цьому разі для фіксування інформації спеціально може бути задіяний будь-який матеріальний об'єкт (у тому числі будинок, паркан чи тіло людини). Отже з третього визначення поняття “документ” також випливає ототожнення понять “носій інформації” і “матеріальна основа документа”, що є не вірним, оскільки ці матеріали (об”єкти) призначені для фіксації певними способами і передачі інформації іншим поколінням, що є неможливим для носія.
Крім того В.А.Полушкин запропонував ще одне трактування, за яким носій (документ) містить елементарну інформацію, котра утворюється природним способом у результаті впливу одного матеріального об”єкту на інший, а також логічну (семантичну), яка є результатом цілеспрямованої людської діяльності.[24, с.8-10]
Найбільшу увагу привертає сформульоване Г.М.Швецовою-Водкою четверте значеная документу, а саме — як матеріальногс об'єкта, що є записом інформації, призначеної для передачі. Саме такі документи, на її думку, входять в систему бібліографічної справи, є об'єктами бібліографічної діяльності і на цьому значенні також базується система документальних ко¬мунікацій в інформатиці.За четвертим трактуванням представлення запису інформації як матеріального об'єкта, на наш погляд, не зовсім коректне, оскільки матеріальна форма передбачає певний зовнішній вигляд речового об'єкту (саме речового об'єкта, оскільки, наприклад, при усній формі передачі інформації матеріальним об'єктом — носієм є повітря), котрий має звичні для нього об'ємні параметри (тобто висоту, довжину, шири¬ну). Можливо тут малася на увазі інтегрованість інформаційної складової та матеріального носія, на що вказується в деяких визначеннях поняття "документ". Замість "запису інформації" в них ви¬ступають "семіотичні (знаково-логічні) засоби представлення інформації, тобто жанрова організація інформації" (О.А.Гречихін). "осмислений текст" (А.Г. Чорний), "фрагмент інформації" (Р.С.Гіляревський) тощо. Близьке до цього є і формулювання функціонального визначення документа, поданого Г.М.Швецовою-Водкою в більш пізній публікації, а саме —як "єдність інформації та матеріального носія, яка використовується в соціально-ко¬мунікативному процесі в якості каналу передачі інформації.
Слід також нагадати, що свого часу Д.Ю.Теплов трактував доку¬мент як матеріальний носій інформації, що розглядається при цьому у вигляді системи сигналів чи знаків! Можливо, що в ме¬жах цієї концепції документа треба розглядати запропоноване нещо¬давно А.В.Соколовим таке визначення: "документ — це стабільний речовий об'єкт, призначений для використання в соціальній ко¬мунікації в якості завершеного повідомлення". Хоча для такого твердження необхідно конкретизувати розуміння "призначе-ності" речового об'єкту і рівень ідентифікації цього об'єкту з "завер¬шеним повідомленням".