Поняття “носій інформації” та “матеріальна основа документа”: семантичне навантаження в професійній
Матеріалом для виготовлення грамплатівок служить пластмаса, що включає три групи компонентів: зв'язувальна речовина, наповнювачі, спеціальні добавки.
У якості основної зв'язувальної речовини тривалий час застосовували шелак - термореактивну смолу, що збирається з тропічних рослин, що ростуть в Індії, Бірмі й інших країнах. Недостатність у шелаку і його дорожнечі, а також через шипіння змусили перейти наприкінці 40-х років XX в. до випуску пекових платівок, зв'язувальною речовиною яких є нафтовий пекпродукт гідролізу нафти. Якість цих платівок значно поступається шелачним.
Розробка нових видів пластмас дозволила почати випуск платівок на основі вініліта (синтетична смола) і поліхлорвінілу. Вінілі є термопластичною смолою з температурою розм’якшення біля 140С. Поліхлорвініл (полівінілхлорид) для виготовлення з нього пластмаси, яка потребує пластифікаторів, тобто речовин, що роблять його більш текучим. І маса платівки зменшилася до 150 г.У складі пластичної маси звичайних платівок наявна велика кількість наповнювача (маршалі та і шиферного сланцю), що робить платівку твердою і придатною для відтворення. Проте збільшення кількості наповнювача і відсутність у масі достатньої кількості зв'язувальної речовини робило платівки такими, що б'ються. Для зберігання міцності були збільшені товщина, а отже, і маса платівок. Для виготовлення звичайних платівок заводами використовувався рецепт пластмас.
Отже, запропонований мною перелік носіїв (хоча це лише мала їх частина), а також матеріальних основ ще раз практично підтверджує, що неможна ототожнювати такі поняття, як “носій інформації” та “матеріальна основа документа”
Висновки:
У своєму дослідженні я розглянула різницю семантичного навантаження носія інформації та матеріальної основи документа. Так, носії містять інформацію про сам матеріал (матерію), з якого виготовлено документ, тобто його форму, вид, клас (якщо це рослини або тварини), за його складом ми дізнавалися про місце походження даного матеріалу і тому подібне. Матеріальна основа ж несла в собі не біологічну інформацію, як це було раніше, а соціальну, тобто інформацію, яка була опредмечена суспільством, і корисну для нього.
Отже, головни висновком є те, що сам термін “матеріальна основа документа” – сукупність природних і штучних матеріалів, які використовуються для запису повідомлення і які становлять носій інформації. А носій інформації, який застосовується документуванні, - природний або штучно створена матерія, яка використовується як елемент документа і пристосована для закріплення на ній інформації при використанні конкретних знакових систем, що дають можливість створення різних видів документів.
Спочатку носії були природного походження, але згодом, по мірі виникнення потреби збереження інформації і передачі її наступним поколінням, люди почали технічно їх переробляти, в результаті чого вони отримували перші матеріали, які застосовувалися як документи. Звісно матеріальна основа цих документів була природного походження – глина, папірус, дерево, пергамент, шовк, папір. Ці матеріали несли соціально корисну інформацію, оскільки як тільки стебла льону, наприклад, перетворювалися в нитки, а згодом - у тканину, вони втрачали біологічну інформацію і ставали носіями іншої.
Але й цього людству було замало для збереження інформації, оскільки дані носії були недовговічними, а також на них неможливо було зафіксувати інформацію повністю і компактно, крім того матерії для їх виготовлення ставало все менше. А інформації в суспільстві ставало все більше і більше.
Тому людство почало виготовляти матеріали, яких не існувало в природі. Так почалася ера документів на штучній основі. Спочатку природний папір замінили штучним, який мав меншу собівартість і більший термін зберігання, мав до того ж кращу якість.
Проте згодом з’явилася потреба у закріпленні не тільки текстової, але й звукової, графічної інформації. Це стало можливим із винайденням спеціальних полімерів – складали основу плівок, на якій закріплювалася візуальна інформація, а згодом і звукова. Пластичні маси було покладено в основу носіїв звукової, графічної, текстової та візуальної інформації. Металеві сплави зберігали звукову, цифрову, текстову та ін. інформацію. Тобто з’явилися носії, які несли інформацію будь-якого вигляду, а саме головне вони стали недорогими, могли компактно розмістити інформацію, а також максимально її ущільнити.