Махатма Ганді

Махатма Ганді

Багато хто вважає найвизначнішою постаттю ХХ століття геніального фізика Альберта Ейнштейна. Сам же великий вчений мав зовсім іншого фаворита: «Можливо, прийдешні генерації просто не повірять, що така людина із звичайної плоті та крові ходила по цій грішній землі». Ейнштейн вів мову про Мохандаса Карамчанда Ганді, якого спершу вся Індія, а потім і цілий світ називали Махатмою Ганді, хоч сам він категорично не сприймав цього ймення. «Махатма» мовою хінді означає «велика душа», «великий вчитель».

«Моральний вплив, який Ганді справив на мислячих людей, — писав Ейнштейн, — є набагато тривкішим, ніж здається можливим у наш час з його надміром грубої сили. Ми вдячні долі, яка подарувала нам такого блискучого сучасника, дороговказ для прийдешніх генерацій».

Єдиний його одяг — кхаді, шматок грубої домотканої тканини, обмотаний довкола худого тіла, найдешевші саморобні селянські сандалії, одягнуті на босі ноги, а часто — взагалі ніякого взуття, у руках — посох. І все. Більше ніяких речей. Так Махатма Ганді обійшов пішки або об’їхав потягами третього класу (набагато гіршими за сучасні українські електрички) всю величезну Індію.

І водночас «останній лицар Британської імперії» Вінстон Черчілль уважав цього «напівбожевільного пророка» не менш страшним та небезпечним ворогом своєї імперії, над якою ніколи не заходило сонце, ніж Адольф Гітлер. Нацисти намагалися протиставити британській силі, гордині та почуттю власної виключності ще більшу силу та гординю. Ганді — сатьяграху, філософію ненасильницького спротиву темній силі. Гітлер програв, а Ганді виграв.

У сучасній Україні мало знають про Махатму. А між тим, ми — саме ті «прийдешні генерації», про які писав Ейнштейн. І без Ганді та його політично-етичного вчення наш світ був би іншим. Без нього не було б ані афро-американського пророка Мартіна Лютера Кінга, ані радянського дисидентського руху, ані польської «Солідарності», ані чеської оксамитової революції кінця 80-х, ні, зрештою, української помаранчевої революції. Принаймні в такому вигляді, як усе це відбулося.

Як гартувалася сталь

2 жовтня 1869 року в родині дивана (прем’єр-міністра) крихітного індійського князівства Порбандар народилася шоста і, як виявилося, остання дитина. Слабенького та худенького хлопчика назвали Мохандасом Карамчандом. Батько немовляти Карамчанд Ганді був своєрідною білою вороною серед украй корумпованих, пихатих та жадібних індійських чиновників. Карамчанд та його дружина Путлібай (мати нашого героя) належали до найбільш ортодоксального вішнуїстського напряму в індуїстській релігії, вони не вживали алкоголю, м’яса, не палили тютюн. Індуїстська релігія, як, утім, і будь-яка інша, забороняє ображати людей, красти та брати хабарі. Проте з усіх чиновників лише Карамчанд Ганді сприймав ці релігійні настанови не як певні абстрактні поняття, а як настанову до дії.

Коли Мохандасу було сім років, у його батька виник конфлікт з британським агентом у Порбандарі. Карамчанд позбувся своєї посади, проте князь сусіднього Раджкота негайно запропонував йому аналогічне місце. Родина Ганді переїхала до цього міста, де Мохандас пішов до початкової, а згодом і до середньої школи. Майбутній лідер нації не вирізнявся якимись помітними успіхами в навчанні, був дуже несміливим і уникав товариства інших дітей. Проте вже першого року навчання в середній школі стався випадок, в якому, наче у краплині води, видно майбутнього Махатму. До школи приїхав англійський інспектор, який загадав учням написати англійською п’ять слів, зокрема слово «казан». Дванадцятирічний Ганді написав це слово неправильно. Вчитель штовхнув його, бажаючи, щоб Мохандас переписав слово в сусіда. «Але я вважав, — згадував Ганді через багато десятиліть, — що вчитель перебуває в класі, аби не давати нам списувати. Всі учні написали слово правильно і тільки я опинився в дурному становищі. Пізніше вчитель намагався довести мені, що я вчинив дурницю, але це йому не вдалося». І протягом усіх 67 років, які йому ще судилося прожити, ніколи нікому не вдалося змусити його зробити щось, що Ганді вважав би негідним. Під загрозою не лише поганої оцінки, але й втрати майна, свободи, краху політичної кар’єри, фізичних катувань і навіть смерті.

Карамчанд Ганді на той час був уже невигойно хворий і незабаром помер. Але перед смертю ще наполіг на одруженні свого найменшого сина. Так Мохандас змушений був у віці 13 років узяти шлюб. Дружина Ганді, його однолітка Кастурбай, стала на ціле життя його вірною помічницею в усіх справах і померла 1943 року в британській тюрмі, куди її було ув’язнено разом із чоловіком та іншими керівниками визвольного руху. Проте Ганді згодом дуже негативно оцінював звичай дитячих шлюбів.Прем’єр-міністр практично не залишив спадщини й утримувати його родину випало дядькові Ганді. А незабаром Мохандас закінчив середню школу. Після тривалих обговорень та нарад родичів Мохандаса вирішили відправити до Англії навчатися «на адвоката». Важко було зібрати гроші на цю поїздку, але ще більше застережень викликало питання: чи не зрадить юний вішнуїст на чужині віри своїх батьків? Урешті-решт мати взяла з Ганді клятву — не вживати в Англії алкоголю, не їсти м’яса та не зраджувати дружини.