Тенденції розвитку мистецтва
Мистецтво революційної доби — яскрава сторінка сві¬тової художньої культури — зросло на ідеях Просвіт¬ництва. Незважаючи на певні теоретичні розбіжності, основою художнього єднання були віра у загальнолюдсь¬ке братерство, активна громадянська позиція. Це знай¬шло яскравий вияв у публіцистиці, значення якої диво¬вижно зросло разом зі збільшенням газетно-журнальної продукції. Розвиток національних мов, що остаточно ви¬тіснив латину як носія інформації, сприяв поширенню популярної пропагандистської літератури, напівлегаль¬них та нелегальних видань. Зазнала змін і художня літе¬ратура — в ній з'явились авторські відступи, соціально-політичні узагальнення, документально точні характери. Популярним став жанр есеїстики, здатний миттєво реа¬гувати на суспільні події, розвинулася памфлетна літера¬тура. У живописі ця лінія підхоплювалася політичною карикатурою та злободенним лубком.
Гострота політичної боротьби викликала інтерес до ораторства й появу неперевершених його майстрів — Робесп'єра, Мірабо, Дантона, Сен-Жюста, Барера. У пе¬ріод якобинської диктатури на площах просто неба розіг¬рувалися масові політично-агітаційні вистави. Аплодуючи героїчним персонажам, народ виражав свою солідарність з ними, ненависть та презирство до ворогів республіки.
Потужна хвиля революційного руху внесла зміни в усі види мистецтва, яке від барокко й «старого» класицизму спочатку прийшло до певних «проміжних» течій, а зго¬дом — до революційного класицизму XVIII ст. Чутливою до реалій часу виявилася музика. Вона відповіла на них дра¬матизмом тематики, пристрасністю, динамізмом, різки¬ми контрастами. Це викликало появу великих форм — опери, ораторії; так звана «серйозна опера», що колись виникла при дворі, стала витіснятися побутовою коміч¬ною, ближчою широким масам. У вокальну та інструмен¬тальну творчість проникла народна пісня, масові музич¬ні жанри почали активно впливати на симфонічні й оперні твори.
Більшість майстрів того часу формувалися під впли¬вом барокко — стилю, що передусім прагнув декоратив¬ної пишності. Барокковими були й образи та колізії опер Генделя, його інструментальна музика, але поєднання яс¬кравої фантазії, сили почуттів із підказаною добою епіч¬ною величчю дало йому змогу подолати межі барокко. Цьому посприяла революційна атмосфера Англії, де працював цей видатний німецький органіст і композитор. Шукаючи сюжетів для втілення героїчного ентузіазму, що вирував навколо, Гендель звернувся до Біблії, яка ви¬значила тематику близько тридцяти його монументаль¬них ораторій.
Суттєво поглибив і розвинув стиль барокко геніаль¬ний Бах. Він змінив традиційні засоби музичної вираз¬ності і практично створив власний стиль, відмінний від доволі важкої манери старих майстрів. Свої численні твори композитор наповнив гуманістичними ідеями, жи¬вими образами, жанровими епізодами. Перлиною твор¬чості Баха стали євангельські легенди «Страсті за Іоанном» та «Страсті за Матфієм» — величні трагедії, написа¬ні для трьох хорів і двох органів. У цій музиці вчувалося все: і передсмертний стан Христа, і біль ридаючого Петра, і ненависть, острах та каяття натовпу. Та над усім, окрилюючі людські душі, підносилася краса духов¬ного подвигу.
Музичні смаки суспільства формували й так звані «молоді» стилі, пов'язані з просвітницькими ідеями, їхня спільна мета виражалася по-різному: від витонченого, граціозно-поверхового рококо (класична французька опе¬ра) до наївно-реалістичного нового стилю італійців (Перголезі, Вівальді) чи щирого розкриття почуттів у сенти¬менталізмі (мангеймська школа, Піччіні та ін.). Загальне полегшення стилю, відмова від релігійної тематики, від щедрого звукового декору тощо. Узагаль¬нив усі ці спрямування стиль віденських класиків — Глюка, Гайдна, Моцарта, Бетховена. Між операми Глюка, «паризькими» симфоніями Гайдна та П'ятою симфонією Бетховена пролягає ціла епоха, та це лише етапи у роз¬витку єдиного великого стилю, який живив музику понад півстоліття.
Ранній представник цієї школи Глюк проголосив простоту, правду і природність єдиними критеріями кра¬си для всіх творів мистецтва, у реформуванні опери він наполягав на необхідності внесення в неї громадянсько¬го пафосу, героїки, ідейно насичених образів. Зовсім ін¬шим був Гайдн, котрий приніс у музику світосприйнят¬тя австрійського селянина. Його творчість позначена яс¬кравим колоритом, точною жанровістю, поетизацією природи, добротою та лукавістю.
Глибше відображала життя творчість Моцарта, яка тяжіла до класицизму, його широких ідейних та художніх узагальнень. Основний зміст творів композитора — люд¬ська драма, зіткнення сильних характерів, розкриття психології боротьби. Моцарт завжди оспівував красу життя і навіть у трагічному бачив поезію.Рівновага почуття і розуму, змісту й форми, гармо¬нійного сприйняття світу і драматизму мистецтва, вмін¬ня бачити життя через властиві йому суперечності та конфлікти — ось що відрізняло віденських класиків від пред¬ставників барокко. Саме вони проклали шлях музичному романтизмові, яскраво втіленому у творчості Бетховена. Його симфонії, увертюри, сонати пройняті ідеями Вели¬кої французької революції, а усвідомлення суспільного обов'язку є однією з визначальних рис творчої індивіду¬альності композитора. Наявність високого ідеалу, яскра¬вої особистості художника, благородства його життєвої лінії пов'язувала віденську школу з класицизмом більше, ніж з будь-яким художнім напрямом XVIII століття.