ГУЦУЛЬСЬКА ВИШИВКА
Фрагменти вишитих тканин з розкопок Десятинної церкви, с.Городниця над Дністром, с. Білгород на Київщині та інші розширюють відомості про орнамент вишивок Х – ХІІ століття. Збереженість лише фрагментів тканин, втрати вишивальних ниток не дають змоги реконструювати узори. Однак по отворах, які залишилися на тканинах від ниток, виявляється характер орнаменту.
Вперше класифікацію збережених фрагментів вишивок здійснила М.О.Новицька, виділивши три типи орнаментально-композиційних стрічкових схем. Перший – розміщення елементів в ряд, на певній відстані один від одного; другий – з трьома варіантами зображення хвилястої, ламаної лінії, пересіченої лініями з відгалуженнями то вгору, то вниз симетричних завитків; третій – преплетення двох вузьких “стрічок”, варіанти плетінки. Основні мотиви: круги, трикутники, ромби, розетки, крини, хрести, дерево життя, завитки, есовидні мотиви та ін.
Різні варіанти цих мотивів на вишивках Х-ХІ століття довго зберігались, перефразовувались у пам‘ятках пізніших століть. На вишивках із Десятинної церкви в Києві, Райковецького городища зображені в ряд круги. Ці мотиви, що символізували сонце, були популярні і поширені в Древній Русі. Вони не зникали з орнаменту вишивок, співпадаючи з зображенням на інших творах народного мистецтва, відомі і у вишивках ХVIII-XIX століття дійшли і до наших днів. У районах Прикарпаття і сьогодні побутують круги-розетки, це улюблені узори вишивок, які народні майстри називають “сонечка”. На особливу увагу заслуговує вишивка, що містилась на комірі з курганного поховання поблизу с. Головурів (Київщина). Вишивка виконана шовком на шовковій тканині, стебелевим швом і підстильною гладдю. Унікальність цієї знахідки в тому, що в місцях, де не збереглися вишивальні нитки, залишилися проколи, по яких вдалося реконструювати орнамент. У фризованому плані, ритмічно повторюючись, вишиті напівкруги арочки, що підтримуються колонками, зверху над колонками вишиті деревця. В арочних площинах позмінно зображені птахи в профіль, одне крило яких півкругло підняте аж до голови, друге опущене вниз, подано й геометризоване зображення людської постаті. Голова – півкруг, тулуб – трикутноподібна фігура. Дослідники не раз звертали увагу на наявність в давній вишивці зображень слов‘янських язичницьких храмів, теремків з деревами, птахами, а у середині – жіночих фігур. Б.А.Рибаков на конкретних пам‘ятках доводить, що жіноча фігура в храмі – богиня Мокош, покровителька жіночих занять, особливо прядіння і ткацтва.
На Київщині найбільш поширені вишивки з геометричним, рослинно-геометричним орнаментом із стилізованими гронами винограду, що виконуються червоними і чорними нитками. Найбільш уживаними техніками є “гладь”, “набирування”, “занизування”, “хрестик”.
Вишивка – мистецтво всенародне, в якому через віки пронесена і збережена колективна художня пам‘ять. Вишивка, як вид народного мистецтва живе, розвивається, збагачується новими аспектами.
Сьогодні вишивка – це висока культура орнаменту, колориту, це мистецтво унікальне, споконвічне і завжди молоде, що стверджує розвиток графічної, живописної культури народу. Це важлива художня цінність, що виконує різноманітні функції – естетичну, пізнавальну і комунікаційну.
1.2. Територіальні особливості.
Мистецтво вишивання сягає сивої давнини. Розвиток його ніколи не переривався. Пам‘ятки Х-ХІІІ століття засвідчують високий рівень орнаментальних композицій вишивок з антропоморфними, зооморфними і рослинними геометризованими мотивами.
Уже в цей період можна говорити про два напрями вишивання- орнаментального і сюжетного. Важливими знахідками срібно-золотого гаптування з фігурними зображеннями ХІІ століття є фрагменти єпітрахилі знайдені в 1936 році у Софійському соборі. Вісім фігур – жіноча Оранта, п‘ять чоловічих, двох ангелів – вишиті золотою, срібною сухозліткою та світлим шовком “в прокол”, “в прикріп”, “в настил”. Між фігурами на єпітрахилі вишитий рослинний орнамент: галузки, завитки, листочки та ін. Про поєднання сюжетних і орнаментальних зображень як про типове явище вишивального мистецтва свідчать пам‘ятки пізнішого часу.Так, сітчастий ромбовий орнамент червоними нитками вишитий на білій скатертині, якою застелений стіл у фресці “Тайна вечеря” в Горянах. Чітке розміщення квіткових галузок, червоних, чорних стрічок видно на фресках в Любліні й Лаврові, на іконі “Богородиця з дитиною” з Луцька, “Спас нерукотворний”, “Преображення” з Яблунева. Детально рядове і шахове розміщення квіткових червоних і чорних галузок передано в одязі Христа в іконах “Богородиця одигітрія” з Красова та в “Поклоніння волхвів” з Бусовиська.
Розвиток сюжетного вишивального мистецтва засвідчують зображені твори ХІ-ХVI століття. Серед них особливо цінні: золочівський фелон, плащаниця із Жиравки. В золочівському фелоні вишивка передає не тільки багатство орнаментальних мотивів, а й індивідуальність виразу обличчя. Всього в фелоні одинадцять постатей, і кожна має відмінні риси в передачі обличчя, орнаменту одягу, німбу.