Найвідоміші роди і жанри мистецтва
Театральне розмаїття має одну мету – відтворення життя людського духу на сцені. До цієї мети театри прямує, як правило, лише двома шляхами: він створює на сцені або ілюзію життя або модель дійсності.
К.Станіславський розробив систему роботи актора над собою і над роллю.
Найдавніше мистецтво театру належить Стародавній Греції, де ритуальне заклання козла на честь бога Діоніса народило “козлину пісню” – “трагос оде” – трагедію. Водночас пісня веселої команди Діонісових сподвижників – “космос оде” – породила комедію. Отже, п’ятеро видатних драматургів Еллади – Есхіл, Софокл, Еврипід (автори трагедій) та Аристофан і Менандр (автори комедій) – ще задовго до нашої ери на все майбуття заклали основи світової драматургії та театру.
Згодом християнізація Європи призвела до занепаду театру.
Оновлення театру відбулося в епоху Відродження. Вершиною ренесансного театру став для всього світу Вільям Шекспір.
ХVII ст. пройшло в театрі під знаком класицизму та завдяки закону трьох єдностей – місця, часу, дії (Мольєр, Корнель, Расін).
Епоха Просвітництва в культурі ( ХVІІІ ст.) характеризується появою нових жанрів – драми на початку століття і мелодрами в його кінці.
На поч. ХІХ ст. народжується укр. професійний театр. У 1819 р. в Полтаві Іваном Котляревським була написана і поставлена “Наталка Полтавка”.
У самому кінці століття голосно заявила про себе нова театральна професія – режисура.
З усього вищесказаного можна зробити такий висновок: “Театр має бути таким, як саме життя. А це і є відповідь на питання: “А яким повинен бути сучасний театр?”
3. Роль музики в житті суспільства надзвичайно велика. Як всяке мистецтво, вона може з великою силою виражати те, чим живуть люди: горе, радість, заповітні сподівання, мрії про щастя. Музика – це мистецтво динамічне, виразне, слухове (за сприйняттям).Заслуговує на увагу проблема специфічності “матеріалу” музики, або мови музики. Коли мовою малярства є фарби, літератури – слово, хореографії – жест, то в музиці – це організований особливим чином звук. Звук – надзвичайно нестійкий матеріал, його неможливо зупинити, особливо якщо мати справу з “живою” музикою, а не з механічним записом. До звука неможливо повернутись, як, наприклад, до слова. Тут немає зорового сприймання. Звук лишається лише в пам’яті. Він характеризується певною висотою, гучністю, тривалістю, тембром.
Музика проходить складний шлях від її творця (композитора) до слухача, оскільки вона має бути не лише створеною у свідомості та записаною – музику необхідно виконати.
Отже, специфічність музики полягає в тому, що їй притаманні два різновиди творчості: “первинний” – композиторський та “вторинний” – виконавчий.
Музика була невіддільна від інших різновидів мистецтва: поезії, танців. Самовизначення музики, розвиток її як самостійного мистецтва відбувалися поступово.
За доби Середньовіччя музика як професійне мистецтво знаходилося під владою церкви.
У добу Відродження розвинулося мистецтво виконання, сформувалися сучасні принципи нот опису, склалася система професій1ної музичної освіти.
У ХVІІІ ст. з’явилися такі титанічні постаті як Моцарт, Бетховен, Бах та ін. Кожен із цих митців справив величезний вплив на розвиток усієї світової музичної культури. До кінця ХVІІІ ст. музика тлумачилася як наука, знання.