Народна творчість

А святий Юрій поволочує”.

Майстерність малярів на склі виявилась також у відтворенні образу Богородиці. Заступницю земного буття малювали на червоному тлі в оточенні херувимів. Фігура святої, представлена крупним планом, виділяється особливою. Монументальністю. В одязі Марії привертав увагу барвистий. Суцільно заквітчаний мафорій зеленого зеленого або золотистого кольору. Серед багатого декору й яскравого колориту велично виступає білизна ликів Марії і Христа з делікатно окресленими рисами.Подібне образне і смислове значення мала ікона “Покрова”, Цей, здавна популярний у народі сюжет, у гуцульському живописі, виступив у максимально спрощеній редакції. Майже всю площину ікони займає доколінне зображення фігури Марії Небесну царицю малювали з тонким станом і довгим хвилястим волоссям, що спадаючи, обрамляло ї повновиде обличчя. Вона підтримує пишноквітчастий плащ, яким прикриває зображені з наївною зворушливістю маленькі постаті духовних і світських осіб.

Дидактично-моральний зміст іконографії “Страшного суду” на гуцульських іконах зведений до основної ідеї – розкрити міф про прийдешній день світу праведного і неправедного. Тобто так, як ця складна церковна доктрина освоїла свідомістю простого народу.

Картина “Страшного суду” в іконі на склі розгортається на малому форматі, що обмежувало повний виклад поширеного іконографічного сюжету даної теми. Композиція симетрично ділиться на дві частини з архангелом Михаїлом по центру. Святий воєвода, як його величали в народі, призначений вирішувати людські долі, справно виконує свою місію за допомогою ваги у лівій руці, меча – у правій. Над ним зображена новозавітня трійця, прародичі Адам і Єва, погасле сонце над пеклом і сяюче над раєм.

Морально-застережлива суть твору виступає на перший план. На іконі більше уваги приділялося сценам пекла, ніж раю. Пензель маляра на “Страшному суді” виводив вражаючі сцени, що ілюстрували утопічний кодекс справедливості, витворений народною фантазією.

Збережені нечисленні твори іконопису ХVІ- ХVІІІ ст. дають певне уявлення про розвиток живопису на нашій території у руслі прийнятої візантійської іконографії. Вони виявляють характерні риси гуцульського малярства даного періоду, що формувався під значним впливом традицій народного мистецтва.

Гуцульський живопис на склі характеризують пам’ятки. Що походять із Яворова, Космача, Жабє, Нижнього Березова, Старих Кут, Криво рівні та інших місцевостей. Інколи у Гуцульщини виділяються самобутнім колоритом, стилістичним вирішенням, окресленими сюжетами, що вирізняє їх від ікон на склі інших етнографічних регіонів.

Художня особливість гуцульського живопису на склі характеризується яскравим колоритом, площинністю зображення, багатою декоративністю. Вхід гравюри ікони зберегла тільки тонкий контур. Однак, тут він на відміну від “правильного” печатного малюнка, зроблений швидкою рукою наївного художника, котрий не боїться “збити” форму.

Арсенал зображувальних засобів мінімальний – графічна лінія, обмежена палітра локальних кольорів, які подані в основному у співвідношенні червоно, синього, зеленого, білого, жовтого. Саме кольором вирішується декоративне звучання ікони. Тут для майстра вже не існує прикладів з інших сфер мистецтва. Дійсними залишаються тільки традиції, які склалися в області його особистої творчості – в іконописі на склі. При цьому локальність кольору розбивається декоративними мотивами рослинного походження (тюльпанами, ліліями, дзвіночками, рожами) і ритмічними штрихами складок на розкішному одязі фігур. Саме цей декоративний прийом і відрізняє ікони Гуцульщини від подібних витворів сусідньої Румунії звідки, як прийнято вважати, це мистецтво і прийшло на Західну Україну.

Прикметною стилістично ознакою гуцульських ікон є також лінійна розробка площини. Прямі і хвилясті лінії вільно покладені по формі у різних напрямках, своїм м’яким, плавним контуром нагадують різець гравера. Ритм лінії оживляє локальні кольорові площини, декоративно збагачуючи композицію.

Майстри ікон на склі вправно володіли лінією, яка була визначальним засобом творення образу. Лінійним контуром вони окреслювали силует фігури, риси обличчя, виявляючи найбільш характерне без зайвих подробиць.

І.Свєнціцький з приводу виставки народного примітиву відмітив: “В образах народного митця краси дійсно грають. Сяють, хапають за очі, проте ніколи не разять своєю сирістю і не мучать одноманітністю площини. Відповідною комбінацією насичення тонів якоїсь краски народний митець уміє моделювати в площині рельєф постаті, а тут і там киненою квіткою. Збагатить саму композицію”.