Про чуттєву та рацiональну складовi наукового пiзнання
Без дослiдження процесу пiзнання, яке визначає прийнятну версiю поєднання чуттєвої та рацiональної складової наукового пiзнання ми потрапляємо у полон догматичного сенсуалiзму з його солiпсичними парадоксами, або фантазуючого мiстицизму з парадоксом "гермене⬬-тичного кола". Тобто, iдеологiчна орiєнтацiя на спробу деконструю¬¬¬вати "зцентровану епiстемологiєю фiлософiю"[критику якої див.: 29.-с.41-68] є один з варiантiв впровадження однiєї з можливих епiстемологiй у якостi догми, що не пiдлягає рефлексiї.
Прикладiв системи обґрунтувань, що уникають саморефлексiї дос¬¬-татньо. До них маємо вiднести загальновiдомi спроби звести чуттєву дiяльнiсть людини до тваринностi. У цьому випадку здебiльшого сп謬¬раються на констатацiю, що тварини, маючи довiд для формування якого мотивацiйними сигналами можуть слугувати неiстотнi в бiологiчному вiдношеннi подразники (дзвiнок, лампа), створюють рефлекторнi орiєнтири та "суб'єктивнi моделi" зовнiшнього свiту, якi принципово не вiдрiзняються вiд людських [Див.:30.-с.96-103]. Обґрунтовують цю iдею наступним. Оскiльки така чуттєва дiяльнiсть дозволяє адекватно орiєнтуватися у рiзноманiтних умовах середов謬¬ща, враховуючи й новi, її можна розглядати як "нижчий рiвень" цiлеспрямованої дiяльностi.
На мою думку тут не враховується, що прояви життєдiяльностi, якi змiнюють середовище та здiйснюються у мiнливому довкiллi, м¬жуть бути рiзними: змiна мiсцеположення, розбивання горiхiв, д謬¬хання, старiння та тощо. Тому отожнювати їх, навiть обмежуючись застереженням - "нижчий рiвень", iз цiлеспрямованою дiяльнiстю не можна.
Свiдому дiю зовнiшньо вiдрiзняють як вiдмiнну вiд процесiв пристосовування до оточуючих умов. А тi дiї, якi здiйснює тварина обмежуються саме пристосовуванням, оскiльки тварини лише викорис¬¬-товують природу привносячи до неї змiни своєю присутнiстю. Умови нормального iснування тварин наявне разом iз їх iснуванням. А ум¬ви iснування людини, як зазначав ще Ф.Енгельс, у природно створ嬬¬ному виглядi не iснують [Див.:31.-с.495]. А сучаснi екологи наг¬лошують на тому, що такi умови взагалi не можуть iснувати [Див.: 32.-с.139-149].
Аналiз особливостей чуттєвої дiяльностi тварини i людини вия¬¬¬вив, що "внутрiшнi моделi" (М.Дубiнин), тобто суб'єктивний образ свiту, за своєю формою не мають спiвпадати з об'єктивною дiйснiстю (віддзеркалюватися), оскiльки їх функцiя полягає у викликаннi в потрiбний момент потрiбної навички дiї, через яку вiдбудеться зବ¬доволення потреби органiзму. Ця характеристика, до речi, приймаєть¬¬¬ся прагматизмом як основоположне визначення чуттєвої дiяльностi людини. Функцiональнiсть суб'єктивних образiв потребує тiльки оп¬середкованого зв'язку з довкiллям, аби образи були достатньо сବ¬мовiдмiнними один вiд одного i не змiшувалися мiж собою. Коли екс¬¬¬периментатор запалюванням лампочки викликає рефлекси шлунку (як у тварини, так i в людини) вiн доводить, що безпосереднього зв'язку мiж сигналом i властивостями речей "самих-по-собi" немає.Звернемося до бiльш детальної iлюстрацiї. Мавпа, що має навичку збивати пiдвiшенi ласощi гiлкою, потрапивши в умови коли відсутні гiлки, а ласощi пiдвiшено, використовує iнший предмет для збивання бажаних плодi, хоча попередньо для таких дiй цей (новий для неї) предмет ще не використовувався. Хоча в нашому прикладi, мавпа н¬вого способу дiї тiла не винайшла, бо його взагалi не можна поб󬬬дувати без попереднiх тренувань (тi хто займався спортом про це добре знають), вона виявилася здатною приєднати попередньо вiдпрацьованi навички до предмету, що вперше став частиною її ос¬бистого досвiду. Ряд окремих дослiджень переконує, що вдосконален¬¬¬ня свого досвiду мавпа здiйснила за допомогою здатностi створювати уявлення. В уявленнi вона спромоглася видiлити iз ряду властивос¬¬¬тей оточення кориснi та застосувати їх за допомогою наявних нав謬¬чок. Мавпа нiби вирiшувала задачу: "чим скористатися?". А дiяти вона могла лише тими формами руху тiла, якi це тiло вже здiйснювବ¬ло попередньо. Тобто, середовище слугувало знаряддям вибору потрiбної форми руху серед множини iснуючих навичок. Тому вiдповiдаючи на питання по особливостi вiдношення мавпи до серед¬вища, маємо визнати, що вона здатна сприймати його у якостi знବ¬ряддя для вибору форму дiяльностi.
Якщо предмети оточуючого світу для тварини є те, що вона iз ним здатна зробити, тодi її сприйняття дiйсностi виключно суб'єктивнi. Деталiзуючи зазначимо, що у нашiй демонстрацiї зовнiшня форма предметiв змушує спрацьовувати той чи iнший рефлекс. Тому тварина лише як безпосередня частка протiкаючого процесу взаємодiй i може досягти бажаного. А людина, маючи таку саму здатнiсть, спроможна на якiсно iнше. Люди можуть використовувати машини замiсть свого тiла, де обов'язковою умовою постає iнформованiсть про процеси, що протiкають у серединi машини. Тут застосовуванням навичок не обiйтися.
Треба зазначити, що наше детальне розписування наведеної iлюст¬¬¬рацiї пов'язано зi спробою Р.Рортi [Див.:33] розглядати епiстем¬логiю виключно у якостi вчення про сенсуальну природу пiзнання, забуваючи, що головнi проблеми теорiї пiзнання народилися у наслiдок усвiдомлення неможливостi звести пiзнання до чуттєвостi, а людину до "ускладненої мавпи".
Зазначена нами функцiональнiсть чуттєвостi та утворених нею суб'єктивних образiв (нехай "комплексiв вiдчуття", як казав Берклi) виявляє лише її практичнiсть, якою прагматизм завжди обм嬬¬жувався як достатньою пiдставою для висновкiв. Однак, окрiм праꬬ¬тичностi та суб'єктивностi людина здатна досягати iстинностi.