Класична модель наукового знання
Концепцiя "розуму, як здатностi суб'єкта бути у злагодi iз сବ¬мим собою" (Гуссерль [Див.:11.-с.86-92]) обґрунтовує обов'язкову тавтологiчнiсть правильного логiчного висновку. Тому виявлення ан¬¬¬тиномiй розуму та логiчних протиріч у структурi наукової теорiї, у першу чергу, вiдкривають межу тавтологiї - єдностi суб'єкта iз самим собою. Отже, суперечностi в логiчно правильних наукових мiркуваннях можуть репрезентувати межу залежного вiд суб'єкти⬬¬ностi. Репрезентується або помилка наших мiркувань, або дещо незବ¬лежне вiд суб'єкта, що здебiльшого називають "об'єктивним".
Осмислення факту iснування об'єктивних проблем виявляє усвiдо쬬¬лення факту незнання причини їх виникнення. Доведення незалежностi вiд самототожнього суб'єкта (об'єктивнiсть) певної проблеми слугує доведенням наявностi зв'язку мiж досвiдом суб'єкта та незалежним вiд нього буттям. Тим самим, "об'єктивна реальнiсть", "матерiя" не копiюється, не фотографується, не вiдображується нашими вiдчуття¬¬¬ми, вона експлiкується за допомогою рефлексивних мiркувань над проблемою, джерелами її появи.
Так, на пiдставi дослiдження можливостей суб'єктивного ряду казуальностей (стандартна модель наукового знання) ми здатнi експлi¬¬¬кувати поняття "об'єктивна причина". Одночасно, завдання вимiру казуальностей в об'єктивнiй дiйсностi вимагає суб'єктивного визнବ¬чення одиниць та еталонiв такого вимiру серед матерiальних об'¬¬¬єктiв, сенс яких стає визначеним лише певними поняттями. Наприꬬ¬лад, доба (24 години), змiна дня i ночi, як певна одиниця вимiру часу не має сама по собi такої властивостi, поза взаємодiєю iз суб'єктом. Отже iснування сенсу в одиницях i еталонах вимiру п嬬¬редбачає постiйне повернення до теоретико-суб'єктивної каузаль¬¬¬ностi, а суб'єкт слугує постiйним висхiдним станом будь-якого пiзнавального акту, початком подолання власної самообмеженостi.
При здiйсненнi переходу вiд мислимої каузальностi до матерiаль¬¬¬ної емпiричне виявляє себе у якостi репрезентацiї незалежного вiд розуму, вiд логiчного, вiд суб'єктивного. У свою чергу, наукова рацiональнiсть торує свiй шлях через вiдношення емпiричне-теор嬬¬тичне-емпiричне.
Враховуючи наведене, до прийнятних методологiчних основоположень фiлософiї науки можна вiднести наступнi тези:
1) Усвiдомлення наявностi проблеми - свiдчення об'єктивностi буття.
2) Якщо проблема не вирiшується, то виявлена межа iдеального буття, усвiдомлення iснування якої вимагає звернення до буття незалежного вiд суб'єкта.
Варiантом пошуку засобiв експлiкацiї наукових уявлень дiйсностi можна вважати прийняту першою фiлософiєю науки (позитивiзмом) т嬬¬орiю наукового досвiду розроблену в 70-х рр. ХIХ ст. австрiйським фiзиком Е.Махом [Див.:12] i швейцарським фiлософом Р.Авенарiусом, яка отримала назву "емпiрiокритицизм". Викривлену версiю емпiрiоꬬ¬ритицизму, розроблену в Росiї О.О.Богдановим, що називається "емпiрiомонiзм" ми не приймаємо, оскiльки вона являє собою безп¬середнє повернення до iдей Берклi.Залишивши у своїй фiлософiї "критицизму" лише чуттєвi данi як єдину реальнiсть, що наявна в якостi об'єкта наукового пiзнання, Ернст Мах та Рiхард Авенарiус запропонували абстрагування визнач¬¬¬ної характеристики наукового факту як знання принципово вiдмiнного вiд наукової теорiї. Запропонована ними абстракцiя дуже схожа на повторення iдей Берклi та Юма. Однак, у засновникiв суб'єктивного iдеалiзму не здiйснювалося методологiчне протиставлення фактiв i теорiй. Зазначене протиставлення, у якостi центральної проблеми, наявне саме в емпiрiокритицизмi. Тому, стосовно концепту Маха i Авенарiуса, слiд визнати факт особливого виду вiдкриття, не зважବ¬ючи на наявнiсть ряду виявлень хибної свiдомостi у виглядi псих¬логiзацiї (розкритої Гансом Рейхенбахом) [Див.:13.-с.346-355].
Однак iсторичний досвiд часто демонструє нам приклади позити⬬¬ної мiфологiчної мiстифiкацiї. Так, нагадаємо про пiфагореїзм, який спромiгся утворити поняття "число" протиставивши (а не абс¬¬¬трагувавши) його тiлесностi завдяки мiстичному вченню про здатнiсть числа iснувати незалежно вiд тiла та робити тiло зале欬¬ним вiд свого iснування. Містику числа (а не кiлькостей) ми не знайдемо нi у вавiлонян, нi у шумерiв, нi у єгиптян. Пiфагорейське поняття "число" утворене за допомогою його мiстифiкацiї до第¬волило зробити числа предметом безпосереднього умоспоглядання та уявлення з наступним аналiзом вiдношень мiж "чистими" числами як вiдношень незалежних вiд речей. Ця iдея стала основоположним пе𬬬шоначалом появи математики як окремого роду знання, що iснує сь¬¬¬огоднi за допомогою стандартного вiдрефлексованого (демiстифiковବ¬ного) уявлення у виглядi: "уявiть собi...".
У випадку з фiлософiєю фiзика Маха i фiлософа Авенарiуса, як цiлком слушно зазначив А.Нiкiфоров, "аналiтична фiлософiя науки" отримала свою основоположну iдею: "Те, що дане нам у чуттєвому сприйняттi, ми можемо знати з абсолютною достеменнiстю.