Класична модель наукового знання
На початку 80-х рокiв у фiлософських колах СРСР активно диск󬬬тувалося питання проблеми протирiччя мiж логiко-методологiчними дослiдженнями наукової дiяльностi та дослiдженнями соцiально-куль¬¬¬турної детермiнованостi науки. Найбiльшого клопоту завдала пробл嬬¬ма "стандартної моделi наукового знання". Стандартну модель, як правило, розглядають у виглядi логiко-методологiчної чи логiко-лiнгвiстичної реконструкцiї наукової теорiї. Ця концепцiя визнає, що реальнiсть в системi наукових знань репрезентується тiльки фактуальним знанням та мовою пропозицiйної логiки [Див.:9. -с.16-19], а тому смисл i значення теорiї може бути виявлено тiль¬¬¬ки через спiввiдношення з фактами (узгодження з вiдомими фактами та передбачення невiдомих). У стандартнiй моделi лише пропозицiйнi мiркування розглядаються як носiй iстинних наукових значень, що перевiряється процедурою доведення.
У 20-30-х рр. ХХ ст. значний внесок у формулювання та розробку стандартної концепцiї науки здiйснили представники Вiденського к¬ла, що органiзацiйно згуртувалися навколо манiфесту "наукове р¬зумiння свiту" в 1922 роцi при кафедрi "фiлософiї iндуктивних нବ¬ук" Вiденського унiверситету (керiвник кафедри Морiц Шлiк). "Коло" безпосередньо складалося з фiлософiв, фiзикiв та математикiв: Р.Карнапа, О.Нейрата, К.Геделя, Г.Гана, Ф.Вайсмана, Г.Фейгля. У засiданнях "кола" приймали участь: Г.Рейхенбах, А.Айєр, К.Поппер, Е.Нагель. За основоположну модель науки представники "кола" визнବ¬вали концепцiю "логiчного атомiзму" розроблену Бертраном Расселом та його учнем Людвiгом Вiтгенштейном для здiйснення "логiчного аналiзу мови науки".
Тезу про наукову необґрунтованість цiєї концепцiї було прогол¬шено пiсля виявлення її неспроможностi критично віднестися до умов та мiри прийнятностi своєї власної реконструкцiї. А саме: "стан¬¬¬дартна модель" визнаючи себе науковою, не здатна зробити себе саму предметом емпiричного (фактуального) дослiдження. Так у 1963 роцi було висунуте зауваження Е.Геттiєра [Див.:10.-с.231-233], що ви第¬начення знання у якостi "iстинної i обґрунтованої гадки" не має достатнiх умов для доведення можливостi визначення гадки у якостi знання.
Наведемо зразок негативної констатацiї наслiдкiв критики "стан¬¬¬дартної моделi наукового знання": "Сучасний стан аналiтичної фiл¬софiї науки визначається як кризовий. Парадигма, створена логiчним позитивiзмом, зруйнована, запропоновано множину альтернативних м嬬¬тодологiчних концепцiй, однак, жодна з них не здатна вирiшити усвiдомленi проблеми. Немає жодного принципу, жодної метод¬логiчної норми, якi не викликають сумнiви. В особi Пола Фейєрабен¬¬¬да аналiтична фiлософiя науки дiйшла до виступу проти самої науки та до виправдання релiгiї. Однак якщо зникає межа мiж наукою i релiгiєю, наукою i мiфом, тодi повинна зникнути i фiлософiя науки як теорiя наукового пiзнання. За останнi десять рокiв у фiлософiї науки не виникло жодної значної оригiнальної концепцiї...
До внутрiшнiх джерел кризи маємо вiднести вiдмову фiлософiї нବ¬уки вiд принципу вiдображення та, вiдповiдно, вiд поняття iстини" [9. -с.127].
Стосовно цитати зазначимо, що "принцип вiдображення" та "теорiя iстини" основана на вченнi про "вiдповiднiсть" неспiвмiрнi з на󬬬кою взагалi, а не фiлософiєю науки окремо, оскiльки вони iгнорують визначену ще Парменiдом вiдмiннiсть "докси" i "iстини". Взବ¬галi, думка, що теоретичний агностицизм може бути спростованим л謬¬ше за допомогою апріорного прийняття принципу вiдображення та п¬няття "iстина", бо в системi поєднаних пропозицiйною логiкою мiркувань "принципово неможлива експлiкацiя об'єктивної дiйсностi", досить розповсюджена. Однак, це помилкова позицiя дрiмучого логiцизму, який спирається на банальний есенцiалiзм плବ¬тонiстiв, що не вiдповiдає епiстемологiчним реалiям. Навпаки, ро第¬будова наукової теорiї здебiльшого розкривається як систематичне подолання агностицизму обгрунтованими мiркуваннями, якi спираються на безперервну експлiкацiю основоположень пiзнавальної дiяльностi суб'єкта.Експлiкацiя як логiко-методологiчний (а не геменевтичний) засiб замiщення неточного поняття чи уявлення обґрунтованим i точним п¬няттям, у сферi розгортання теоретичного пiзнання визнається iнструментарiєм розробки висхiдних наукових понять. Оскiльки п¬няття "матерiя", "каузальнiсть", "вiдображення", "iстина" здебiль¬¬¬шого наявнi в теоретичних системах не як експлiкованi, а як апрiорнi онтологiзованi положення, пропозицiя розглядати їх у якостi безпосереднiх пiдвалин науковостi не витримує критики. Тут ми повиннi погодитися з пропозицiєю так званих постмодернiстiв. Опора науки на такi пiдвалини здатна пiдтримати лише вiрування, а не науку. Одночасно, перевiрка практикою та вiдома властивiсть т嬬¬оретичного пiзнання бути реально прогностичним є та головна влас¬¬¬тивiсть науки, завдяки якiй саме їй, а не герменевтицi, м嬬¬тафiзицi, теологiї чи астрологiї, надають перевагу при вирiшеннi практичних проблем.
Науковий скептицизм вимагає, щоб формулювання проблеми було визнане рацiонально-теоретичним, тобто незалежним вiд гри суб'єк¬¬¬тивного духу. Лише тодi окрема проблема чи задача (та їх вирiшен¬¬¬ня) отримують назву "наука". Змiстовно, обґрунтування наукової проблеми завжди полягає у д¬веденнi її незалежностi вiд суб'єкта. У свою чергу, процедура д¬ведення об'єктивностi проблеми слугує методом усвiдомлення, що предмет наукового дослiдження вийшов за межi будь-якого суб'єкти⬬¬ного досвiду. В iншому випадку, суб'єктивний досвiд своєю власною несуперечливою самозмiною повинен знiмати саму можливiсть фiксацiї проблеми. Отже, цiлком логiчним стає висновок, що у формах усвiдомлення проблеми в теорiї представлене "iснуюче незалежно вiд суб'єкта".