Гiпотетична реконструкцiя i принцип демаркації К.Поппера в науковому пізнанні
Логiчнi емпiристи на протязi багатьох рокiв насаджували знева欬¬ливе вiдношення до фiлософiї, висмiювали її та намагались знищити навiть тiнь традицiйного фiлософствування в методологiчних та на󬬬кових дискусiях. Поппер реабiлiтував фiлософiю, визнав її суттєвiсть для теоретичного природознавства, незмiнно пiдкреслював її вплив на науку та тiсний зв'язок фiлософiї з методологiєю. В передмовi до видання "Логiки наукового вiдкриття" вiн пише: "Я д󬬬маю, що iснує, врештi решт, одна фiлософська проблема, котрою цiкавляться всi люди, що мислять. Це - проблема космологiї: проᬬ¬лема розумiння свiту - включаючи нас самих i наше пiзнання як час¬¬¬тину свiту. Вся наука, я думаю, являє собою космологiю, i для мене значення фiлософiї, так само як i науки, полягає винятково в тому внеску, котрий вони вносять у космологiю" [2. -с.54].
Згiдно з позицiєю фальсифiкацiонiзма доба домiнування метод¬логiї емпiризму - це час вузького натуралiзму, що претендував на опис неначебто дiйсно iснуючих кордонних лiнiй, структур, наукових операцiй. А для досягнення цих цiлей потрiбна лише одна метод¬логiчна концепцiя, що дає адекватний опис, яку можна лише допраць¬¬¬овувати та вдосконалювати, але їй не можна протиставити iншу кон¬¬¬цепцiю.
К.Поппер побудував власну методологiчну концепцiю, самоусвiдо쬬¬люючи себе послiдовником конвенцiоналiзму, але вiн оголосив, що його концепцiя представляє собою кодекс методологiчних угод, якi виконують не лише дескриптивну (як це прийнято в класичному кон¬¬¬венцiалiзмi), але й нормативну функцiю. Якщо ж методологiчна кон¬¬¬цепцiя є кодексом угод, що виконують лише десприптивну функцiю, тодi можливою є нескiнченна кiлькiсть методологiчних концепцiй ¬¬¬врештi решт, кожний може обирати свої "правила наукової гри".
Але пiсля "вiдкриття" П.Дюгемом наявностi фундаментального м嬬-тодологiчного значення знань iсторiї науки, якi можуть бути дов嬬¬денi до рiвня методологiчного принципу вирiшення певних проблем розвитку фiзичних теорiй, домiнуванню емпiризму, як основи епiст嬬¬мологiї, в методологiях науки прийшов кiнець.
I, нарештi, найiстотнiше. Визнавши завданням методологiї аналiз розвитку наукового знання, Поппер сам стимулював iнтерес до iсторiї науки. Саме з методологiчної концепцiї Поппера фiлософiя та методологiя науки починає свiй свiдомий поворот вiд логiки до iсторiї науки.
Логiчнi емпiристи пiклувались про верифiкацiю тверджень науки, тобто про їх обгрунтування при допомозi емпiричних даних. Вважବ¬лось, що такого обгрунтування можна досягнути або при допомозi в謬¬ведення тверджень науки з емпiричних речень, або при допомозi їх iндуктивного обгрунтування. Однак, це виявилось неможливим, що д¬водило принципову обмеженiсть iндукцiї, сенсуалiзму та емпiризму. Наприклад, не можливо логiчними засобами спростувати, що для в嬬¬рифiкацiї загального речення "Всi дерева втрачають листя взимку" нам потрiбно оглянути мiльярди дерев, тодi як спростовується це речення всього навсього одним прикладом дерева, що зберегло листя посеред зими. Факт асиметрiї мiж пiдтвердженням та спростуванням загальних речень та критика iндукцiї як методу обгрунтування знан¬¬¬ня, що наявна у рiзних теоретикiв, привели Поппера до вiдмови вiд верифiкацiонiзму, до обгрунтування фальсифiкацiонiзму.Однак, у Поппера були i власнi бiльш глибокi, фiлософськi пiдстави для того, аби зробити фальсифiкацiонiзм ядром своєї мет¬дологiї. Вiн приймає експлiкацiю положення про у об'єктивне iсн󬬬вання фiзичного свiту та визнає, що людське пiзнання прагне iстин¬¬¬ного опису цього свiту. Вiн навiть готовий погодитись з тим, що людина може отримати iстинне знання про свiт. Проте Поппер вiдк謬¬дає iснування абсолютного критерiя iстиностi знання - критерiя, котрий дозволив би нам апрiорно видiлити iстину iз всiєї сукуשּׁ¬ностi наших переконань. Як i античнi скептики вiн вважає, що навiть випадково наткнувшись на iстину у своєму науковому пошуку, ми не можемо з впевненiстю сказати, що це iстина. Нi несупереч¬¬¬ливiсть, анi пiдтверджуванiсть емпiричними даними не можуть слуг󬬬вати остаточним критерiєм iстини, якщо мова йде про систему знан¬¬¬ня, яка щось розповiдає про дiйснiсть. Будь-яку фантазiю можна представити у несуперечливому виглядi, а хибнi вiрування нерiдко знаходять емпiричнi пiдтвердження. У своїх спробах зрозумiти свiт люди висувають гiпотези, створюють теорiї та формулюють закони, але вони нiколи не можуть з впевненiстю сказати, що iз створеного ними є абсолютно iстинним описом свiту.
Однак, з точки зору Поппера, хоча й неможливо встановити iстиннiсть людських переконань, є способи виявити їх хибнiсть. Не можна видiлити iстину в науковому пiзнаннi, але постiйно виявляючи та вiдкидаючи хибу, можна наблизитись до iстини. Це виправдовує наше прагнення до пiзнання та обмежує скептицизм.
"Проблему знаходження критерiя, котрий би дозволив нам провести розрiзнення мiж емпiричними науками, з одного боку, i математикою, логiкою, а також "метафiзичними" системами, - з iншого, я називаю, - говорить Поппер, - проблемою демаркацiї"[2. -с.55]. Саме ця проблема, за його власним визнанням, зацiкавила Поппера на самому початку його наукової дiяльностi. В той час широко розповсюдженою була та думка, що виходила ще вiд Бекона та Ньютона, згiдно якої наука вiдзначається використанням iндуктивного методу, який прип謬¬сує починати iз спостережень, з констатацiй фактiв, а потiм сх¬дить до узагальнень. Цю думку пiдтримували i логiчнi емпiристи, якi прийняли в якостi критерiя демаркацiї верифiкованiсть. Нагବ¬даємо, що сам Поппер починав свою дослiдницьку дiяльнiсть у Вiднi - iсторичному центрi методологiї iндуктивiзму кiнця ХIХ - поч. ХХ ст.