Гiпотетична реконструкцiя i принцип демаркації К.Поппера в науковому пізнанні
Власна методологiчна концепцiя була запропонована К.Поппером, для вирiшення проблеми визначення кращої з конвенцiонально прийня¬¬¬тих науковим товариством теорiй, вона отримала назву "фаль¬¬¬сифiкацiонiзм", оскiльки її основним принципом є принцип фаль¬¬¬сифiкацiї.
Карл Поппер (1902-1994) - австрiйський фiлософ, що розпочав свою наукову дiяльнiсть у Вiднi (славнозвiсному центрi iндуктивних наук), а з 1946 р. - проф. Лондонської вищої школи економiки i полiтичних наук. Вiн автор концепцiї "критичного рацiоналiзму". Його погляди формувалися пiд значним впливом логiчного поз謬¬тивiзму, проте свої головнi iдеї вiн створював на грунтi критики методологiчних принципiв iндуктивiзму.
Фундаментальному принципу iндуктивної методологiї наукового пiзнання - верифiкацiї (емпiричного пiдтвердження) К.Поппер прот謬¬ставляє принцип фальсифiкацiї - можливостi заперечення будь-якого теоретичного науково доведеного твердження.
Слiд зазначити, що фальсифiкацiя (вiд лат. faisus - помилковий та facio - роблю) є методологiчна процедура, що дозволяє встано⬬¬лювати хибнiсть гiпотези чи теорiї. Отже треба вирiзняти принцип фальсифiкацiї та процедуру фальсифiкацiї.
Принцип фальсифiкацiї безпосередньо пов'язаний з використанням принципу "фаллiбiлiзму" розгорнутим ще у Ч.Пiрса. К.Поппер обгрун¬¬¬тував свою методологiчну процедуру встановлення хибностi теорiї на основi використання modus tollens [Див.:1.-с.92-105], що являє с¬бою здiйснення дедуктивного умовиводу.
Визнаючи слушнiсть основоположення введеного iндуктивiстами у фiлософiю науки, що факти не можна визнавати за доказ iстинностi теоретичних положень, фальсифiкацiонiсти доводять - факти здатнi лише спростувати теорiю. Тому перевiрка науковостi (демаркацiя) теоретичних положень здiйснюється через їх спростування. На󬬬ковiсть у такому випадку не можна ототожнювати з iстиннiстю. На󬬬ковiсть лише характеризує прийнятнiсть певних уявлень для на󬬬ковцiв.
Систематично викладена методологiя фальсифiкацiонiзму являє с¬бою варiант продовження iдей методологiчного конвенцiоналiзму, г¬ловною тезою якого є прийняття за угодою просторово-часовi од謬¬ничнi "базиснi тверження", аксiоматику, означення термiнiв, пос¬¬¬тулати та принципи, якi доводять, що певна система наукових мiрк󬬬вань, яка сповiщає про окремi властивостi та процеси протiкаючi в об'єктивнiй дiйсностi не має самозаперечень. Тобто вiдповiдає кр謬¬терiям розумностi, рацiональна та враховує емпiричнi данi.
Унiверсальнi теорiї, що претендують на роль "єдиного iстинного вчення" не пiдлягають процедурi емпiричного спростування, оскiль¬¬¬ки потребують нескiнченої множини перевiрок, тобто не можуть бути сфальсифiкованими, а, отже, нi доведеними нi спростованими. Такi теорiї вiн називає "ненауковими вiруваннями". Однак, на вiдмiну вiд вiрувань, про якi вели розмову ще представники прагматизму, до унiверсальних теорiй не можна застосувати навiть досвiд практичн¬го вирiшення певних задач. Вирiшення кожної конкретної практичної задачi буде спиратися на вiрування у певне емпiричне iснування, про яке унiверсальна теорiя типу "дiалектики абсолютної iдеї" (Г嬬¬геля) нiчого конкретного та позитивного (для можливостi уявити емпiричнi наслiдки, якi можна експериментально перевiрити) не здатна розповiсти. Тобто за допомогою фальсифiкацiонiзму наука та фiлософiя науки спроможна вирiшувати проблему демаркацiї: вiдокремлення наукових знань вiд ненаукових.
К.Поппер, взагалi, вважає, що вiдповiдно до вимог фаллiбiлiзму будь-який вираз систематично викладених достовiрних наукових знань має завжди лише гiпотетичний характер; системi знання принципово притаманна певна помилковiсть, оскiльки для систематизацiї дещо приймалося apriori, як окремий варiант "мовної гри". Дотримуючись даного положення вiн називає себе "критичним рацiоналiстом". На його думку розвиток науки полягає у висуненнi гiпотез та їх спрос¬¬¬туваннi, через що здiйснюється рух пiзнання вiд простих до бiльш складних явищ, процесiв.
При обгрунтуваннi своєї методологiї вiн використовував положен¬¬¬ня по емерджентний розвиток науки: кожний етап розвитку знань є частковий випадок бiльш загального еволюцiйного процесу, що вiдб󬬬вається в дiйсностi. Плiдно працюючи у царинi логiки та метод¬логiї наукового пiднання, К.Поппер створив дедуктивно-номологiчну модель пояснення, розробив спосiб з'ясування вiрного чи невiрного змiсту наукових гiпотез, запропонував оригiнальну систему логiчних iнтерпритацiї обрахування вирогiдностей. Вiн також дав власну т嬬¬орiю свiдомостi, яку будував на засадах емерджентизму, критицi фiзiкалiстського редукцiонiзму Карнаппа. Вiн також виступав iз зବ¬переченням марксизму, як теорiї, що не фальсифiкується: iсторичний матерiалiзм є вчення про об'єктивний характер суспiльних законiв.Послiдовнi емпiристи виводили методологiю з аналiзу структури знання за допомогою емпiричного виправдання прийнятностi знань, який полягав у зведеннi одних наукових речень до iнших, тобто у встановленнi певних логiчних взаємовiдносин помiж реченнями. Тому пiд методологiєю логiчнi емпiристи розумiли, по сутi, логiку аксiоматичного узгодження висловлювань, що складають узагальнення даних досвiду, i всi їхнi методологiчнi проблеми зводилися до проблем логiки. Критикуючи їх Поппер основною проблемою метод¬логiї зробив проблему розвитку знання - проблему аналiзу висунен¬¬¬ня, формування, перевiрки та змiни наукових теорiй. Для Поппера "центральною проблемою теорiї пiзнання завжди була та залишається проблема росту знань". Перехiд вiд аналiзу структури до аналiзу розвитку знання iстотно змiнив та збагатив проблематику метод¬логiї.