Iнтерсуб'єктивна фальсифiкацiя теорії в науковому пізнанні очима К.Поппера
Звiльнивши метафiзику вiд пiдозри в безглуздостi, визнавши методологiчно-функцiональну необхiднiсть фiлософiї, Поппер сприяв вiдродженюю iнтересу до фiлософiї та її методiв серед методологiв науки - iнтересу, котрий майже згас пiд час панування логiчного емпiризму.
До 1935 року, висловлюючись про науку та її розвиток, Поппер уникав вживати поняття "iстина". Теорiю кореспонденцiї Л.Вiтгенш¬¬¬тейна, згiдно якої iстина атомарного речення криється в iзоморфнiй структурi атомарного факту, вiн вважав наївною та помилковою. Так само неприйнятнi були для нього прагматистська та кон¬¬¬венцiоналiстська варiацiї вчення про iстину. Проте, вже пiсля в謬¬ходу з друку "Логiки дослiдження" Поппер зустрiвся з А.Тарським, котрий у особистому спiлкуваннi познайомив його з iдеями своєї с嬬¬мантичної концепцiї iстини. Поппер вiдразу ж прийняв теорiю Тарсь¬¬¬кого i з того перiоду широко використовував цю концепцiю iстини в своїх фiлософських та методологiчних працях.
Найвизначнiшим досягненням Тарського, вважає Поппер, є те, що вiн обгрунтуванням теорiї "кореспонденцiї" показав, що можна в謬¬користовувати класичну iдею iстини як вiдповiдностi фактам, не впадаючи у суб'єктивiзм та суперечностi. Якщо поняття "iстина" вважати синонiмом поняття "вiдповiднiсть фактам", то для кожного твердження можна показати, за яких умов воно вiдповiдає фактам, тобто здiйснити процедуру доведення iстини. Це формулювання цiлком виражає сенс класичної, або "об'єктивної", теорiї iстини.
Принаднiсть об'єктивної теорiї iстини Поппер вбачає в тому, що вона дозволяє нам стверджувати, що деяка теорiя є iстинною, навiть в тому випадку, коли нiхто не вiрить в цю теорiю, i навiть коли не має пiдстави вiрити в неї. Об'єктивна теорiя iстини чiтко розрiзняє iстину та її критерiй, тому припускає, що, навiть натрବ¬пивши на iстинну теорiю, можна не знати, що вона - iстинна. Таким чином, класичне поняття iстини в його формально-логiчнiй обробцi цiлком сумiщується з фальсифiкацiонiзмом.
Методологiя фальсифiкацiонiзму може задовiльнятись iдеєю iстини як деяким функцiонально регулятивним iдеалом, орiєнтуючись на кот¬¬¬рий, ми вiдкидаємо фальсифiкованi теорiї як недоведенi. Однак, к¬ли Поппер спробував описати прогресивний розвиток науки, формаль¬¬¬но-логiчного визначення поняття iстини виявилось недостатньо. В謬¬никла проблема, як показати, що ми дiйсно чого-небудь "вчимось на помилках", що нашi теорiї є небезплiдними? Тому для опису науков¬го прогресу Поппер вводить поняття "цiкавої iстини", тобто iстини, що завжди дає вiдповiдь на питання про її доведення. Вiдмiннiсть помiж "простою iстиною" та "цiкавою iстиною" змушує Поппера зве𬬬нутись до аналiзу змiсту наших гiпотез та теорiй.
Керуючись такими мiркуваннями Поппер видiляє декiлька видiв змiсту теорiй. Перш за все, згiдно критерiя демаркацiї усяка на󬬬кова теорiя має емпiричний змiст - сукупнiсть тих "базисних" р嬬¬чень, котрi вона забороняє. Iнакше кажучи, емпiричний змiст теорiї дорiвнює класовi її потенцiйних фальсифiкаторiв.
Логiчним змiстом деякого твердження чи теорiї Т - символiчно Ct(T) - Поппер називає клас всiх логiчних наслiдкiв Т. Зрозумiло, що кон'юнкцiя двох тверджень А & В за своїм змiстом перевищує ко欬¬не з тверджень, котрi її складають. Разом з тим, ймовiрнiсть кон'юнкцiї буде меншою, анiж ймовiрнiсть кожного з тверджень, що її складають. Звiдси випливає той вiдомий висновок Поппера, що чим бiльше змiстовна наукова теорiя, тим бiльше вона неймовiрна.Наступним рiзновидом змiсту теорiй є їх iстиннiсть чи хибнiсть. Незважаючи на те, що всi науковi теорiї у чомусь є хибними, вони мають певний iстинний змiст. Iстинний змiст теорiї Т Поппер визнବ¬чає як клас всiх iстинних наслiдкiв Т. Хибний змiст теорiї Т ви第-начається ним як рiзниця логiчного змiсту та iстинного змiсту Т.
З'єднуючи поняття iстини з поняттям змiсту, Поппер дiйшов до поняття правдоподiбностi. Якщо порiвняти двi теорiї Т1 i Т2 у їх вiдношеннi до iстини, то ми можемо сказати, що "Т2 ближче до iст謬¬ни чи краще вiдповiдає фактам, нiж Т2, тодi i тiльки тодi, коли: а) iстинний, але не хибний змiст Т2 перевищує iстинний змiст Т1 або б) хибний, але не iстинний змiст Т1 перевищує хибний змiст Т2"[2. -с.345].
Це й виражає, вважає Поппер, iдея "правдоподiбностi": теорiя Т2 буде в цьому випадку бiльш правдоподiбною, нiж теорiя Т1.
Поняття правдоподiбностi, вважає Поппер, носить такий самий об'єктивний характер, як i поняття iстини. Ступiнь правд¬подiбностi є об'єктивною властивiстю наукових теорiй, а не нашою суб'єктивною оцiнкою. Тому, як i у випадку з поняттям iстини, тут знову потрiбно проводити розрiзнення помiж визначенням поняття правдоподiбностi та критерiєм правдоподiбностi. Визначення правд¬подiбностi ми вже маємо, однак ми позбавленi її критерiя: не можна з упевненiстю стверджувати, що одна теорiя є бiльш правдоподiбною, нiж iнша, можна лише висловити гiпотетичне припущення про це.