Iнтерсуб'єктивна фальсифiкацiя теорії в науковому пізнанні очима К.Поппера

Карл Поппер (1902-1994) - австрiйський фiлософ, що розпочав свою наукову дiяльнiсть у Вiднi (славнозвiсному центрi iндуктивних наук), а з 1946 р. - проф. Лондонської вищої школи економiки i полiтичних наук. Вiн автор концепцiї "критичного рацiоналiзму". Його погляди формувалися пiд значним впливом логiчного поз謬¬тивiзму, проте свої головнi iдеї вiн створював на грунтi критики методологiчних принципiв iндуктивiзму.

Спробуємо зрозумiти сенс двох найважливiших понять поשּׁ¬перiвської методологiї - понять "фальсифiкованiсть" та "фаль¬¬¬сифiкацiя".

Подiбно до логiчних емпiристiв, Поппер протиставляє теорiю емпiричним реченням. До останнiх вiн вiдносить одиничнi речення, що описують факти (наприклад, "Тут стоїть стiл", "Сократ випив от¬¬¬руту" тощо). Сукупнiсть всiх можливих емiричних, або "базисних", речень утворює деяку емпiричну основу науки. Сюди входять i н嬬¬сумiснi мiж собою базиснi речення. Наукова теорiя, вважає Поппер, завжди може бути виражена у виглядi сукупностi загальних тверджень (наприклад, "Усi люди мають голову"). Твердження такого роду можна виразити у протилежнiй еквiвалентнiй формi, тобто "Невiрно, що iснує людина без голови". Тому всяку теорiю можна розглядати як таку, що забороняє iснування деяких фактiв, або говорить про хибнiсть деяких "базисних" речень такого типу "Там-то й там-то є безголова людина". Такi "базиснi" речення, що описують факти, зବ¬бороненi теорiєю, Поппер iменує "потенцiйними фальсифiкаторами" теорiї. "Фальсифiкаторами" тому, що у випадках якщо заборонений теорiєю факт насправдi має мiсце i "базисне" речення, котре описує його, є iстинним, то теорiя вважається спростованою. "Потенцiйн謬-ми" тому, що цi речення можуть фальсифiкувати теорiю, але тiльки в тому випадку, коли буде встановлена їх iстиннiсть. Звiдси поняття фальсифiкованостi визначається слiдуючим чином: "...теорiя є фаль¬¬¬сифiкованою, якщо клас її потенцiйних фальсифiкаторiв є не пус¬¬-тим"[2.-с.115].

Якщо ми вважаємо "базиснi" речення iстинними, описуючими твердо встановленi факти, то зрозумiло, що в у випадку їх невiдповiдностi теорiї ми без сумнiвiв повиннi вiдкинути таку теорiю. Поппер, у повнiй вiдповiдностi до своїх гносеологiчних настанов, вiдкидає iснування якої-небудь безсумнiвної основи науки i навiть свої "бବ¬зиснi" речення розглядає як гiпотези, що також мають фальсифiкувବ¬тися. Але тодi, у випадку зiткнення гiпотетичної теорiї з так само гiпотетичним "базисним" реченням, якi є пiдстави для переваги пе⬬¬ної теорiї? Чому б в такому випадку не вiдкинути "базисне" речен¬¬¬ня? Поппер пропонує в даному випадку прийняти угоду (конвенцiю) про те, що у випадку зiткнення теорiї з "визнаним базисним речен¬¬¬ням" слiд вiдкидати саме теорiю. За його методологiєю, в основi наукового розвитку лежать угоди, причому припустимими є їх рiзн¬манiтнi види, системи цих угод. Як показали пiзнiше послiдовники Поппера (Д.Агассi, I.Лакатос), угода вiдкидати теорiю у випадку її зiткнення з фактами часто не приймається вченими, котрi понад усе прагнуть зберегти свої теорiї.

Iснують речення, якi є неспростовними завдяки своїй логiчнiй формi. Це екзистенцiальнi речення виду (наприклад, "Iснує речов謬¬на, здатна перетворювати неблагороднi метали у золото"). Тому подiбнi речення, з точки зору попперiвського критерiя демаркацiї, не є науковими i повиннi вважатись метафiзичними. Проте, хоча еꬬ-зистенцiальнi речення є метафiзичними, вони не безглуздi, як ввବ¬жали логiчнi емпiристи, а входять у мову науки i мають сенс, оскiльки функцiонально вони можуть являти собою фальсифiкатор, тобто заперечення загальних наукових тверджень, що орiєнтує на проведення емпiричної перевiрки.

Метафiзичнi системи є неспростовними i, отже, ненауковими. Але, на вiдмiну вiд верифiкацiонiстського критерiя демаркацiї, що пр嬬¬тендує на розкриття смислiв (неопозитивiсти вважати - "метафiзичнi положення не мають смислу), критерiй Поппера є лише критерiєм д嬬¬маркацiї, а не критерiєм розумового сенсу. Тому для нього м嬬¬тафiзика, хоча й виключається безпосередньо з науки, взаємодiє з нею як "абсолютний" фальсифiкатор.Постiйне використання в метафiзицi абсолютних абстракцiй вия⬬¬ляє себе у постiйному зведеннi фiлософами наукових здобуткiв пр謬¬родознавства у всезагальнi положення. При цьому вiдбувається постiйне фальсифiкування (спекуляцiя), бо метафiзика починає про㬬-нозувати рiзноманiтнi можливi емпiричнi ситуацiї, що логiчно не заперечують вiдкритих в наукових дослiдженнях природи зак¬номiрностей, а нiби "витiкають" з них. Однак, саме абсолютизацiя спричинена метафiзичними мiркуваннями про поняття "атом", "ефiр", "простiр", "час" виявила, що логiчно витiкаючi з них уявлення про природнi властивостi, при емпiричнiй перевiрцi не знаходять пiдтвердження (наприклад, матерiя зникалє). Цi негативнi результବ¬ти безсумнiвно є потрiбнi людству позитивнi знання, хоча вони i виникли як заперечення ряду попереднiх уявлень, а у наступному самi стали спростованими. Отже метафiзична iдеалiзацiя, через здатнiсть абсолютизовувати передворюючи у всезагальне та унiве𬬬сальне положення будь-яку нiсенiтницю, реально дозволяє виявляти та заперечувати тi смисли iснуючих в науцi понять, концепцiй, т嬬¬орiй, якi мають бути спростованi наукою. Спiвставлення "чистих п¬нять" iз дiйснiстю допомагає вiдкривати вiдмiнностi мiж дiйснiстю i поняттям, цiлеспрямовувати вченого на з'ясування причин цих вiдмiнностей, долати їх, забезпечувати "рост наукового знання".