Проблеми захисту науково-технічної інформації
В умовах глобальної інформатизації суспільства реальна безпека держави багато в чому залежить від безпеки її інформаційних ресурсів і технологій. У загальній проблемі її забезпечення одним з найважливіших є питання захисту конфіденційної, або, як її іноді називають, «інформації з обмеженим доступом», зокрема такої, що стосується науково-технічного потенціалу країни. Які ж передумови надійного захисту інформаційних ресурсів як важливої складової всієї системи національної безпеки?
Захист національної конфіденційної інформації розглядається як один з головних пріоритетів державної політики практично в усіх країнах, у тому числі й у нашій. Інформаційні ресурси та інформаційна інфраструктура відіграють дедалі більшу роль у міждержавній боротьбі за світове лідерство і досягнення політичних, економічних, воєнних цілей. Отже, стійке функціонування інформаційної інфраструктури, забезпечення інтересів особи, суспільства і держави у цій сфері перетворюється на важливий чинник збалансованого розвитку будь-якої країни.
Концепція (Основи державної політики) національної безпеки України (далі «Концепція»), схвалена Верховною Радою України у січні 1997 р., стверджує: «Національна безпека як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей» [1, розд. І]. До головних об'єктів національної безпеки цей документ відносить: громадянина (його права і свободи), суспільство (його духовні і матеріальні цінності), державу (її конституційний лад, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність кордонів). Національні інтереси щодо кожного з цих об'єктів включають політичні, економічні, військові та інші інформаційні складові.
У будь-якому протистоянні або конкурентних стосунках перевагу завжди мала та сторона, у розпорядженні якої були достовірніші й різноманітніші відомості, особливо стосовно суперників, конкурентів і супротивників. У наш час інформаційні фактори набувають ще більшого значення, зокрема в політичній сфері. Своєчасна, точна і різноманітна інформація допомагає політичним лідерам країн обирати правильні рішення у внутрішньо- і зовнішньополітичній сфері, стає мотивацією політичних акцій, що здійснюються на світовій арені. Інформація, особливо науково-технічна і технологічна, — найважливіший продукт суспільного виробництва, найцінніший товар у світовій торгівлі.
На початку ХХІ ст. економічний потенціал держав дедалі більше залежить від обсягів виробництва і ефективного використання наукових та науково-технічних інформаційних ресурсів. Важко не погодитися з тим, що «могутність і можливості сучасної держави визначаються значною мірою не кількістю чавуну і сталі на одиницю населення, а обсягом науково-технічної інформації, який припадає на вищезгадану одиницю», і що вихід із ситуації, в якій ми опинилися, — це «різке прискорення науково-технологічного прогресу і впровадження в народне господарство більш високих технологій, ніж у країнах-конкурентах» [2, c. 99].
Сьогодні в умовах становлення української державності першорядного значення набуває активна мобілізація науково-технологічного ресурсу нашої країни. Інакше вона ризикує залишитися на периферії цивілізаційного розвитку.
Україна має величезний досвід у сфері розробки і впровадження передових технологій, більшість яких була призначена для оборонно-промислового комплексу. Друга половина ХХ ст. — це період форсованого розгортання широкого фронту фундаментальних і прикладних досліджень, що охоплювали майже всі сфери знання. Установи Академії наук і вищої школи України створювали основи новітніх технологій оптики, матеріалознавства, кібернетики, засобів обчислювальної техніки, квантової електроніки, радіотехніки та автоматики, які, власне, зумовлюють сьогодні перехід людства до нового технологічного укладу життя.
Так, завдяки відновленню у повоєнному Києві функціонування заводу «Арсенал» як оптико-електронного підприємства українська наука і промисловість успішно розв'язали проблему виготовлення оптико-електронних приладів і систем світового рівня. Завод брав активну участь у перспективних дослідженнях, спрямованих на підвищення обороноздатності країни. Саме внаслідок цих розробок радянська «Стрела-3» була прийнята на озброєння на кілька років раніше від «Стингера» — свого американського аналога. То був виклик світовому лідерству США.
Активне співробітництво вчених України з військово-промисловим комплексом СРСР у галузі напівпровідникової фотоелектроніки започаткувала конференція з фізики напівпровідників, проведена Інститутом фізики напівпровідників у Києві в 1957 р. З огляду на високу кваліфікацію українських учених і спеціалістів Чернівецького університету рішенням директивних органів СРСР у місті Чернівці за короткий термін було побудовано завод «Кварц» для випуску фотоприймачів.А з урахуванням потреби у фотоприймальних пристроях (ФПП) інфрачервоного діапазону 8-14 мкм на основі твердих розчинів телуриду кадмію і ртуті (КРТ), які сьогодні визначають рівень озброєнь, було споруджено завод чистих металів у місті Світловодську. Для розв'язання його енергетичних проблем використовувався каскад дніпровських ГЕС. На розробку вкрай складної технології отримання матеріалу КРТ у високорозвинених країнах пішло понад 15 років, хоча розробники мали можливість купувати надчисті вихідні матеріали і прецизійне технологічне устаткування в усьому світі. У наших дослідників такої можливості не було. Однак спільними зусиллями проблема поступово вирішувалася. І до 1983 р. якість вітчизняного матеріалу була вже достатньою для створення багатоелементних ФПП, призначених для тепловізійних систем нічного бачення й автоматичного керування об'єктами техніки. А на початку 90-х років цей матеріал за якістю перевершив відомі американські зразки, маючи нижчу вартість (загалом же КРТ у десятки разів дорожчий за золото).