Андерсон Бенедикт та його наукові погляди та праці

Китай, як показав Андерсон Бенедикт, не був настільк вже унікальним. У різний час і в різному ступені її спадкоємці визнали багато нових держав, що виникли на периферії завдяки імперіалізму й антиколоніальному націоналізму (Монголія, Корея, В’єтнам, Бірма, Індія і Пакистан). Це визнання було тісно пов’язане з новою ідеєю про те, що Китай це нація, представлена, як і безліч інших націй, в Організації Об’єднаних Націй і у її попередниці – Лізі Націй. Тайванські історики показали, що в різні періоди між 1895 і 1945 роками правлячі групи на материку в дійсності визнавали за Тайванем статус японської колонії і підтримували тайванський народ у боротьбі за незалежність від Японії, так само, як вони підтримували і корейський народ. Протиріччя між народним і офіційним націоналізмами, яке настільки очевидно виявилося в сьогоднішньому Китаї, як я вже сказав, не унікальні. Їх можна знайти і в інших частинах земної кулі. Однак вони особливо важливі сьогодні через величезні розміри і чисельність населення Китаю, уряд якого, відмовившись від соціалізму, що виправдував його диктатуру, повернувся до офіційного націоналізму для того, щоби знову зробити свою владу легітимною.

Існує ще одна особливість офіційного націоналізму, на думку Андерсона Бенедикта, що відрізняє його від усіх інших форм націоналізму. Ймовірно, справедливим буде твердження про те, що всі колишні організовані спільноти (частково) залежали від уявлень про минуле, які не могли серйозно суперечити одне одному. Ці уявлення передавалися через усну, фольклорну традиції, релігійні вчення, придворні хроніки та ін. Особливо важко знайти в таких уявленнях серйозну турботу про майбутнє. Коли наприкінці вісімнадцятого століття виник націоналізм, усі ці уявлення змінилися докорінно. Зростаюча швидкість, з якою відбувалися соціальні, культурні, економічні та політичні зміни, засновані на індустріальній революції і сучасних системах комунікацій, зробила націю першою політико-моральною формою, заснованою на ідеї прогресу. От чому концепція геноциду виникла так недавно, хоча древні записи називають імена багатьох тисяч груп, що тихо зникли багато століть тому, не викликавши своїм зникненням жодного занепокоєння. Швидкість змін і влада майбутнього також викликали серйозні трансформації уявлень народу про минуле.В “Уявних спільнотах” Андерсон Бенедикт спробував висвітлити природу цих трансформацій шляхом порівняння їх з труднощами, з якими зіштовхуємося, коли нам показують фотографії з нашого дитинства. Ці труднощі – у формі фотографій – здатна викликати тільки індустріальна пам’ять. Батьки запевняють нас у тому, що цими дітьми є ми самі, але ми не пам’ятаємо, щоб нас фотографували; ми не можемо без допомоги батьків згадати себе в однорічному віці. Пам’ятники, храми, записи, могили, артефакти etc., – це минуле стає усе більше і більше недоступним для нас, все більше зовнішнім щодо нас. У той же час, ми відчуваємо, що маємо потребу в ньому, як у своєрідному якорі. Але це означає, що наше ставлення до минулого сьогодні більш політичне, ідеологічне, суперечливе, фрагментарне і навіть авантюрне, ніж за старих часів. Цей всесвітній феномен є основою націоналізму.

На думку політолога Андерсона Бенедикта: Китай дає нам багато цікавих прикладів, про які ми зараз розповімо. Раз на рік уряд проводить широкомасштабне багатогодинне телевізійне шоу, яке незмінно викликає широкий інтерес. У ньому показують народи, що становлять населення КНР. Особливо впадають у вічі виразні відмінності між ханьцями і різноманітними меншинами. Представники меншин з’являються на екранах у барвистих традиційних костюмах і виглядають справді чудово. Натомість ханьці не можуть з’явитися у традиційному одязі, хоча ми знаємо з картин та історичних описів, наскільки яскравими і прекрасними вони були. Так, наприклад, чоловіків показують одягненими в ділові костюми від італійських і французьких модельєрів, де взагалі немає нічого ханьского. Ханьці, таким чином, демонструють себе як майбутнє, а меншини – як минуле. Чи це зроблено свідомо? Минуле, видимою ознакою якого є меншини, є частиною великого минулого, з допомогою якого легітимізується територія Китаю.

Природно, що для офіційного дискурсу чим древніше минуле – тим краще. Особливо ексцентрично цей підхід виявився у реакції на визнану багатьма теорію про те, що людина як біологічний вид виникла на сході Африки. Безсумнівно, для офіційних кіл думка про те, що віддалені предки ханьців і всіх інших народів жили в Африці, а не у Китаї, була не вельми приємною. Тому було виділено значні кошти для проведення пошуків останків людини на території Китаю, більш древніх і цілком відмінних від останків, знайдених в Африці.

Також політолог розглядає і таке питання, як “битву мов”: Цю форму він називає “лінгвістичним націоналізмом”; він виник на початку дев’ятнадцятого століття в династичних імперіях Европи, його філософськими джерелами були теорії Гердера і Руссо. Основна теза: кожна справжня нація має свою власну специфічну мову і літературну культуру, з допомогою яких виражається історичний дух народу. Для багатьох мов (чеської, угорської, української, сербської, польської, норвезької та інших) було складено словники, яких до того часу не існувало. З поступовим ростом рівня письменности усні традиції було записано й опубліковано. Це було використано для боротьби з пануючими великими мовами династичних імперій – османської, верхньонімецької, паризької французької, королівської англійської і московитської російської. Іноді ці кампанії досягали успіху, іноді -- ні, але, у всякому разі, результат цей визначався політикою. Успіхи добре відомі, і ми не будемо на них зупинятися. Провали відомі менше і надзвичайно цікаві. У дев’ятнадцятому столітті, наприклад, Париж досяг успіху (з допомогою контролю над системою освіти і видавничою діяльністю) у зведенні багатьох мов, якими говорили у Франції, до рівня місцевих діалектів. Менших успіхів домігся Мадрид у перетворенні безлічі мов, якими говорили в Іспанії (наприклад, каталонська і галісійська), у звичайні діалекти кастильського. Лондон майже знищив гаельску мову, але сьогодні можна спостерігати її відродження.