Регіональні особливості розпису на склі

Живопис на склі виступає яскравою сторінкою образотворчого фольклору, що живиться багатими мистецькими традиціями минулих віків. У малюванні на склі відбилися естетичні смаки народу, соціальні мотиви, розуміння явищ навколишнього світу. Тут органічно поєдналися казка і правда, фантазія і реальність.

Зараз в Україні, на жаль, у техніці розпису на склі працює небагато митців, але головне, що вона не забута. На Львівщині в техніці живопису на склі працює народний умілець-самородок Іван Сколоздра. У своїх роботах майстер відтворює образно-пластичне бачення українського побуту, історичних подій, обрядів і свят народу. Художнику притаманне тонке відчуття гармонії кольорів, природний дотеп. Композиції його творів емоційні, поетичні, ритмічні.

Центральний регіон України представляє майстриня з Полтавщини Анастасія Рак. Відштовхуючись від традицій народного живопису, А. Рак відображає на склі сюжети, пов’язані з пісенним фольклором, народними звичаями та обрядами, малює краєвиди, портрети, натюрморти. Майстриня, зберігаючи головні особливості народної картини, вміло поєднує мотиви з новими елементами, досягаючи неперевершеної образності.

Живопис н склі захоплює не тільки народних митців, до нього звертаються і професійні художники, серед яких і Леонтій Гриню. Митця з Вінниці цікавлять біблійні сюжети, народні свята та обрядовість, багате подіями історичне минуле України та сьогодення. В його творах відчутний вплив стародавнього іконопису, особливо в трактуванні образів людей, елементів зображення. Одночасно це поєднується з пошуками художником почерку. Вражає вишуканість виконання, бездоганна у своїй декоративності, багата образна мова його робіт.

Український живопис н склі представляють роботи І.Сколоздри, А.Рак, І.Лисенко, І.Новобранця, М.Онацько, В.Чорнобая, А.Данилюка, Л.Гринюка. Їхні роботи нерідко демонструються у виставочних залах, музеях, куди на екскурсію приходять школярі. Діти цікавляться, захоплюються цим мистецтвом, дехто хотів би навчитися творити прекрасне своїми руками.

ІКОНА НА СКЛІ

Навіть серед найбагатших етнографічними і культурними надбаннями зон України Гуцульщину вирізняє величезне розмаїття різних видів і жанрів народної творчості. Згадаємо поряд з неперевершеними у Європі пам’ятниками древньої архітектури – чудова писанка і косівська кераміка, ткацтво, вишивка і навіть ліплення іграшок з овечого сиру. Колись кожен витвір вирізнявся високим художньо-естетичними якостями. І хоч залишили старі майстри великий спадок, нинішнє масове тиражування виробів, переважно на сувеніри, зводить нанівець мистецьку вартість.

Давніших часів кожне сільське житло в Україні мало свій, притаманний тільки даній місцевості колоритний стрій. Інтер’єр гуцульської гражди у порівнянні з хатою на Поліссі чи навіть на сусідній Бойківщині відзначається різнобарв’ям, які створювали строкаті ліжники і верети, вишиваний одяг, мальовані миски на різьблених мисниках, а у заможних господарів була всіма барвами гуцульська кераміка, переливалися кахлі печі, розписані знайомими і дорогими гуцулові сюжетами. Проте найяскравішим акордом майже в кожній оселі звучали намальовані на склі олійними фарбами образи. Їх насичені незмішані кольори: білий, чорний, червоний. синій, жовтий – посилені прозорістю гнутого скла і блискучою позолоткою, створили особливо урочисту і святкову атмосферу. Можливо, за переважно в них ясно-червону барву названо їх серед місцевого люду “червоними образами”. Тісно розставлені на поличках навпроти дверей, вони складали своєрідні хатні іконостаси з обов’язковим включенням особливо шанованих на Гуцульщині святих: Святого Миколая, Юрія – змієборця, Богородиці – годувальниці, Великомучениці Варвари. Їх купували на означення важливих родинних подій, під ними від народження до смерті минало життя господарів.

Завдяки взаємному збагаченню різних видів і жанрів народної творчості, а також через віддаленість регіону від давніх осередків професійного українського іконопису, на Гуцульщині постало цілком оригінальна школа іконописного мистецтва.

Хоч як дивно, але саме яскраво виражений народний стиль гуцульської ікони, який тепер особливо привертає увагу знавців, був однією з причин вартих багатьох пам’яток. В другій половині ХІХ ст., коли тільки-но пробуджується наукове зацікавлення даним давнім українським малярством, галицькі дослідники обстежували і рятували від загибелі найперше пам’ятки Львівщини, Перемишлянщини, Бойківщини, Волині – місцевостей де зберігалися найдавніші українські ікони, написані в традиціях візантійського стилю. Навіть один з найвизначніших дослідників Гуцульщини Володимир Шухевич із занепокоєнням писав, що “богомази” усунули з гуцульських хат “староруські хрести та образи”, намальовані на дереві церковними малярами.Й лише в 20-30-х роках ХХ ст.. завдяки подвижницькій діяльності відомого вченого і директора ново заснованого українського національного музею у Львові Іларіона Свєнціцького, розпочалося систематичне збирання творів народного живопису – почасти на догоду загальноєвропейській “моді” на творчість непрофесійних митців, що відкрила Європі багато раніше невідомих національних культур.