Виготовлення виробів з лози
У наступні епохи бронзи та заліза плетіння не набувало принципово нових технічних досягнень. Майже всі техніки були вже відомі, й на долю наступних поколінь залишилося тільки їх відшліфувати, дбаючи про різноманітність і досконалість конструкції виробів. В Античних країнах для плетіння частіше використовували прути дерев та кущів, їх коріння та інші матеріали. Тому тут особливо поширилася каркасна техніка плетіння а кошики різноманітного призначення і форми стали основними типологічними напрямами плетеного виробництва.
Деякі предмети з лози Античних міст Північного Причорномор`я за археологічними даними близькі формою і технікою виготовлення до виробів українського лозоплетіння ХVIII –поч. ХХ ст; що засвідчує традиційність ремесла і вікову спадкоємність культури.
Плетення продовжувалось розвиватись у колишніх ремеслах колоніях. Плетені вироби відносились до предметів першої необхідності і виготовляли їх спеціальні майстри кошикарі, плетільники рибальських споряджень та інші.
З вербової лози плели кошики і дитячі колиски, клітки для птахів і вулики.
Плетені вироби багатьох народів позначені національною своєрідністю, використання місцевих матеріалів, улюблених технік плетіння, виготовлення відповідних типів речей. Однак через слабку тривкість природних матеріалів плетені предмети з цих віддалених часів до нас не дійшли. Існують лише різні опосередкові свідчення їх широкого застосування.
Мода на плетені вироби збереглася у продовж всього середньовіччя.
1.2. Територіальні особливості лози.Найдавніші пам’ятки українського плетіння походять з кінця ХVIII століття і початку ХIХ ст. і зберігаються у музеях Києва, Львова та інших міст. Важливим джерелом пізнання плетених речей початку ХIХ ст., зокрема особливостей їх функціонування на Західному Поділлі та в Карпатах є акварелі львівського художника Ю. Глоговського.
Малюючи людей в народному одязі та побутові сцени він водночас зображав як доповнення плетені кошики, брилі, клітки.
Лозоплетіння таким чином розповсюдилось у місцевостях прилеглих до озер і річок.
У Карпатах і на Поліссі сировиною для плетіння з народних матеріалів були коріння сосни, гілки ліщини тощо.
Найбільші центри плетіння зосереджені у тодішніх Київській, Чернігівській, Полтавській, Волинській губерніях та на Галичині.
Розвитку промислу плетіння з природних матеріалів сприяли засновані у 80-х роках ХIХ ст., школи і навчальні майстерні. Одна з перших таких шкіл виникла у 1879 році у с. Нижнів (тепер село у Тлумацькому районі) у 1891 році в місті Сторожинець на Буковині.
Кошикове ремесло було одним з самих розповсюджених промислів Росії на Україні. Крім Підмосков`я великими центрами кошикового ремесла були Костромська, Ярославська, Іванівська, Казанська, Володимирська, Оренбургська а також Чернігівська, Київська, Харківська, Волинська та інші губернії. Йшли роки, цей промисел поступово втрачав своє значення.
Але все ж таки масштаби в наші дні залишилися значними. Талановиті майстри і тепер не перестають вражати нас багатством фантазії; витонченістю своїх виробів, прикрашаючи інтер`єр сучасних квартир і громадських споруд, а також експозиції наших музеїв.
Розділ 2.
Ознайомлення з основами лозоплетіння.
2.1. Техніка лозоплетіння.
Існує декілька видів (основних) плетіння. Найпростіший--плетення одним кінцем. Цим способом в основному заплітається стінки виробів. При замкнутому контурі (круг, овал) і безперервному плетенні кількість стоячків повинна бути непарною.