Художній розпис тканин. Батік

Пам”ятки кожної, конкретної епохи показують, як люди навчились працювати з природними матеріалами і що з них виготовляли, яку силу надавати їм за допомогою символів – знаків (орнаменту), що зробило звичайні речі побутового призначення творами мистецтва.

Декоративно-прикладне мистецтво предметно-духовний світ людини – включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, різьблення і виточування. Одні види – кераміки, обробка кістки, каменя, плетіння – вишивки на зорі людської цивілізації, інші молоді: мереживо, гобелен, вироби з бісеру, витинанки з паперу. Їм заледве налічується кілька століть.

Між прикладною і декоративною гамою є проміжна декоративно-прикладна, що поєднує в собі ужиткові і функціональні якості об”єднано-просторової конструкції та художні експресії відповідного декору. Вона підпорядковується аналогічними морфологічними концепціями.

Види декоративно-прикладного мистецтва – головна структура одиниці морфології. Це – художнє деревообробництво, художня обробка обробка каменю, художня обробка шкіри і рогу, художня кераміка, художнє скло, художнє виготовлення з бісеру, емалі, а також меблів, посуду, хатніх прикрас, іграшок, одягу, ювелірних виробів. Усі вони відносяться до декоративно-прикладного мистецтва. Кожний з видів мистецтва унікальний за специфікою матеріалів, технологічним процесом обробки, за художньо-композиційними закономірностями структури образів.

Твори декоративно-прикладного мистецтва перебувають під впливом духовної наповненості часу. Цей фактор діє у прямій залежності від величини проміжку часу, що віддаляється від моменту його створення. Іншими словами, чим більший твору, тим його наповненість сильніше збуджує наші естетичні почуття.

Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції – пізнавальну, комунікаційну, естетичну.

Історія розвитку художнього розпису тканиниМистецтво прикрашати тканини відоме з давніх часів. Спочатку з”явився ткацький малюнок, який створювали особливим переплетенням ниток в процесі виготовлення тканин. Пізніше малюнок стали наносити ручним способом. Ще пізніше були винайдені друкарські дерев”яні дошки.

В 17 столітті для друку почали використовувати металеві вибивні дошки.

Наступним кроком стало винайдення друкарських машин. Малюнок майстра-гравера вирізали на металевих валях, вали занурювали у фарбу, прокочували по тканині, наносячи візерунок. Якщо малюнок був кольоровим, підготовлювали декілька таких валів – для кожного кольору фарби.

Іноді при оформленні тканини використовували одночасно два способи прикрашення – переплетення ниток і розпис (або вибійка). Такими були китайські тканини “кесе”, в яких ткацький візерунок доповнювали розписом пензля.

Найдавнішим із відомих розписів (біля двох тисяч років) є китайський розпис із давнього поховання. Тканина на диво добре збереглася. Вона покрита темними фігурами, розфарбованими мінеральними барвниками.

Батьківщина гарячого батику вважається Індонезія. Класичний гарячий батик – дуже трудомісткий вид розпису. Тільки підготовка тканини займала декілька днів. Спочатку тканину тримали у воді 1-2 дні для пом”якшення, потім прали. Сушили. Після цього кип”ятили в рисовому крохмалі 15 хвилин. Після повторного висушували тканину відбивали до м”якості дерев”яним валиком.

Розпис робили з допомогою винайденого в 17 столітті інструменту “чантингу”. Це маленька мідна посудина з одним або кількома зігнутими носиками і бамбуковою або дерев”яною ручкою. Тканину з нанесеним воском малюнком на кілька годин занурювали в розчин барвника. Під час фарбування тканину обережно перевертали, стараючись щоб шар воску не потріскав. Потім тканину висушували і знову наносили інші елементи малюнка. Фарбування починали від найсвітлішого кольору до темного. Операція повторювалась стільки разів, скільки кольорів в малюнку. Після закінчення фарбування тканину знову висушували. Остання операція – знімання воску.