Музичне мистецтво Індії
Емоційному змісту музики в древній Індії придавалось, як і в Двуречье, велике значення. Всяка інтонація, навіть окремий звук (нада) вважалися виразниками визначених почуттів людських чи образами явищ природи — рослин, квітів, птахів. Це була ціла філософія музики.
Виразність зв'язувалася насамперед з різноманітними мелодійними оборотами (пакар), що склалися за традицією і розрізнялися між собою ладами, інтонаційним ладом, мелодії, прийомами ритмічної фігурації голосів. Індійська музика задовго до нашої ери ґрунтувалася на семиступенной діатоніці. Діатонічні лади складалися різноманітні: іноді вони бували дуже близькі європейським середньовічним ладам. Імовірно, ще раніше склалися і нині існують мелодії пентатонного будуючи. Разом зі збагаченням емоційного змісту і виразної нюансировки виникли і широко розвилися різні різновиди й альтерації ладів.
Характерне і древнє явище в лад-інтонаційному ладі індійської музики — система шрути. Ще в далекій давнині поширена була манера виконання наспівів, при якій основна мелодійна лінія як би обволікалася проміжними і допоміжними звуками з застосуванням дуже вузьких інтервалів, що наближалися до четвертитонным. Це додавало своєрідну поетичну зыбкость мелодійному малюнку, емоційно розцвічуючи -його. Такийий прийом интонирования наспівівів поступово закріпився в ладовоїої структури-музики й одержав у V столітті н.е. теоретичнее узагальнення в навчанні про двадцят дв звуки в діапазоні октави (так називані шрути, що значить: ще чутні, еле сприймані).. Система шрути збереглася в індійській музиці донині.
Подібно тому як в архітектурі Індії височина задуму і стрункість композиції сполучаються з тонким мереживом орнаментального різьблення, так і в музиці зосереджена емоційність наспіву проступає найчастіше крізь багатий мелизматический візерунок (аланкары).
Велику виразну роль завжди грала метро-ритмічна сторона мелосу. Теорія ритму була докладно розроблена в стародавності і нараховувала біля ста двадцяти різних таля (характерних метроритмических фігур).
Розкішне багатство інтонаційних, орнаментальних і ритмічних варіантів в індійській класичній музиці восходит до більш обмеженого кола образів-мелодій, що мають значення типових. Індійці називають їхній рага, що означає: пробуджене почуття, пристрасть. Рага зв'язані насамперед з ладовою будівлею наспіву (тхат).
Слово «рага» (як і «патет» в Індонезії) позначає не тільки мелодійний тип, але і самий жанр добутку, створеного на цій мелодійній основі. Нерідко класичні рага — це твору двох- і трехчастной чи великої многочастной форми. Виконання продовжується іноді дуже довго — по нескольку годин.
Кількість разнообразнейших рага в індійській музиці величезно. Ще в стародавності їм приписувалася властивість могутня впливати на почуття і думку людини. Справді, різні рага викликали в людей і різні щиросердечні стани. Крім того, з мелодійними образами рага зв'язувалися і більш широкі, чим з нада, эстетические представлення про явища природи, життя, побуту. Так, протягом довгих століть- склалися шастра (правила, норми), що наказують виконання тих чи інших рага в залежності від часу року, дня і ночі. Вони одержували і поетично-образотворчі, мальовничі інтерпретації. Приводимо як зразок красиву североиндийскую рага «Бхаирави» (див. ноти, приклад 2 на стор. 24).
Древня Індія створила для своєї музики особливу оригінальну нотацію. Звуки позначалися початковими складами деяких санскритських слів, що визначали чи значення місце звуку (ступінь). Так виникли позначення: са (до), ри (ре), га (мі), ма (фа), па (сіль), дха (ля), ні (си). На додаток до цих основних знаків склалася система ліній, чорт, крапок —для позначення регістра, альтерацій, ритму, інтервалів шрути. Прикраси (аланкары) позначалися дрібними буквами. Система ця, в основі своєї, діє і понині.Особлива внутрішня зосередженість є Стиль виконання одне? з характерних рис індійського стилю музичної інтерпретації. Вона восходит до глибокої стародавності, коли співаки, а іноді й інструменталісти чи пекли грали порию з закритими очима, як би знімаючи зовнішні враження, що можуть обурити емоційний стан артиста і викликати розсіювання цільного, у собі замкнутого ліричного образа. Це не виходить, що манера вокальної інтерпретації в індійців позбавлена була виразності. Навпаки, її внутрішня динаміка яскрава,, різноманітна і, видимо, складає дуже древню традицію. Цю манеру можна було б визначити як динамічну лінію хвилеподібного характеру. Їй властиві були не стільки різкі зрушення і контрасти звучності, скільки поступові наростання і спади. Їм придавалось дуже велике виразне значення. Співаки і співачки, імовірно, досягали тут високого мистецтва.
Різноманітна і самобутня була індійська нструменты інструментальна культура. Серед ударних, більше всього поширені були барабани, у тому числі незвичайні для нас за формою, веретеноподобные мридангамы і маленькі барабанчики табла; грають на них ударяючи долонями. Культура виготовлення їх була дуже високою. Чи пергамент шкіра для барабанів оброблялися з великим мистецтвом різними складними складами (у тому числі спеціальними відварами рису). Цим способом досягалося настроювання інструмента і темброве фарбування звуку. Віртуозне виконання на ударних відрізнялося ще в стародавності настільки зробленою виразністю, що ними стали супроводжувати навіть самі лірично-проникливі пісень-мелодії. «Тривожить почуття звучний тамбурин» (Калидаса). Найдавнішими з духових інструментів були труба-раковина (шанкха), ріг (шринга) і особливо згадуються часто в літературних джерелах флейти. Популярний був і нині існуючий древній смичковий інструмент саранги, звучання якого по I тембрі близько людському голосу. Але навряд чи не найбільше | улюблена в Індії щипкова провина, що пережила тисячоріччя й упоминаемая ще у Ведах, з її різними обласними різновидами (північна провина, південна провина). Від інших струнні вина відрізняється тим, що в неї два резонатори. Крім звичайного — у підстави, вона має в грифа другий, виготовлений з видовбаного гарбуза. Конструкцію провини індійці вважали найбільш раціональної і досконал. Винахід її легенда приписує знаменитому музиканту-мудрецю Нараде. Фарбування звуку в провини. її ніжна і виразна. До нашого часу виконавці на провині дотримують манери, при якій найтонша гра тембровими, динамічними відтінками і вишукано-легеня мелодійного малюнка сполучаються зі строгою мірністю ритмічного руху.