Давність української мови
10
Десять походить від українського досить, польське dosyn, dosc, у новгородськім діалекті також досыть, а це походить від до-сита, лат. ad-satis. Десять чеською - deset, старослов. - десонт, польськ. - desent, dziesiec, санскр. - dasan, замість дасант, циганською - деш, латиною - decem, грецькою - deka, французьою - dix, германською - zehen, німецькою - zehn, анґлійською - ten, китайською - tschi (десять). Санскритське dasan Бонн виводить з dwa та san замість thshan, закінчення panthshan (п'ять) або два рази п'ять, але, як ми бачили вище , той самий вчений Бонн стверджує, що на початку складних числівників санскрит вживає dwi замість dwa. Натомість два а у слові dasan доводять лише те, що вже зазначалося, а саме, що українське о та е санскрит постійно змінює на своє вічне а, тож і укр. десять, чеське deset, старослов'янське десонт, могло змінитися на dasan. Латинське desem також пишимо з е, а не з а, так само й грецьке deka, циганське деш, германсье zehen, німецьке zehn, анґлійсье ten.
11-ть, 12-ть, 20-ть, 30-ть, 50-т
Українське одинадцять, польське jedenascie походять від українського один-на-десять, тобто один накладається на десять, що є дуже лоґічним та незрівняно правильнішім від латинського undecim, санскритського ekadasan та грецького endeka, які буквально означають не "одинадцять", а "один десяток". Так само й латинське duodecim, санскритське dwadasan та грецьке dodeka, буквально перекладаються як "два десятки" замість "дванадцять". Натомість українське дванадцять також утворене за цією ж схемою - два-на-десять, як і тринадцять - це три-на-десять і так далі аж до дев'ятнадцяти. Отже санскритське dwadasan та латинське duodeci мали б виражати те ж, що й українське два-десять (двадцять чи двадсять), польське dwadziescia. А от й сансритське winati або wjacati, замість "dwinsati", "dwjcati" означає двадцять, відкидаючи на початку та всередині d, так само й латинське viginti замість "dviginti" пропускає дві літери d, а з українського закінчення -цять, у слові двадцять, робить своє закінчення -ginti. Анґлійське twenty (двадцять), французьке vingt, німецьке zwanzig являють собою форми, що вже зовсім виродилися [це й не дивно, зважаючи на порівняну молодість цих мов]. Українське три-десять (тридцять), латиною - triginta замість "tridcinti", санскритське trinsat замість "trisat", також відкидають d, що означало б "трицять" замість тридцять. Українське п'ятьдесят(ь), російське пятьдесят, польське piecdziesat, по-саскр. - panthshasat замість panthshadasat, провансальське quincenti замість quindecenti, лат. quindenti тощо. Тут слід звернути увагу на ту важливу обставину, що всі вищенаведені закінчення: санскр. -sat, лат. -ginti, -genti, прованс. -centi, а також анґл. закінчення у словах twenty (двадцять), fifty (п'ятьдесят), грецьке pantekonta (п'ятьдесят) замість "pentegenti" чи -centi, усі вони незаперечно доводять, що первинно санскритська форма dasan звучала як dasat, лат. docem, як decent, deset, а грецька deka, як dekat, decat та інші, тобто майже як українське десять, чеське deset, отже санскритське dasan не походить, як стверджує Бонн, від dwa-san.
100
Сто походить від стоп! стояти!, так само як десять від досить, проте невиключено, що від десятий пішло сотий, а звідси вже сто, бо від санскритського dasati вчені виводять sata (сто), звідси провансальське носове santa, латинське centum, французьке cent, германське hunt замість "sunt", "sent" .
1000
Тисяч походить від українського десяч (десяток), маючи на увазі десяту сотню. Так само санскритське shashti (шісдесят) походить від shashta (шостий). П'ятак також часто українцями переробляється на п'ятач. Тисяча литовською - tukstantis, але й п'ять литовською - penktas. Ґотською - thouend, німецькою - tausend, анґлійською - thousand теж означає тисяча. Не дивуватимемося закінченням -send, -sand, бо таке саме носове існує і в польській мові tysionc, tysiac. Санскритське sahasra (тисяча) здається не пов'язане з українським, можливо наші пращури не вміли ще рахувати до тисячі перед розділенням племен. Литовці та германці запозичили цю форму в українців та слов'ян, як і багато інших нових народів, уже пізніше через близьке сусідство та через взаємний вплив і змішання.
Таким чином, завдяки вищенаведеному порівняльному аналізові ми можемо стверджувати:1. Що відкриття та названня перших десяти чисел, що вживаються зараз усіма арійськими (індо-європейськими) народами, зроблене слов'янами, а у більшій мірі так званими українцями, або русинами, від котрих, тобто від Київської Руси, сама ж сучасна Росія отримала свою назву. [Після перемоги у Північній війні проти Швеції та придушення спротиву українського народу на чолі з гетьманом Іваном Мазепою у 1721 році московський цар Пьотр Перший проголосив себе імператором, а назву свєї держави Московії змінив на "Россия" - візантійська транскрипція назви давньої української імперії Руси (доречі й герб Російської імперії було взято Петром візантійський - чорний двоголовий орел). Він заявив: "Отныне народ московский будет зваться народом русским!" За те, щоб західні писці віднині писали Russia заміст Moscovia Пьотр заплатив золотом. Таким чином він хотів, аби його новоутворена імперія виглядала в очах Європи спадкоємницею знаної Київської Руси, що існувала до 12-13 сторіччя. Він хотів, аби на заході вважали, що у Східній Європи споконвічно панували лише москвини-росіяни. Слід визнати, що йому це вдалося - Захід переважно й досьогодні так думає. Петрові було легше це робити, знищивши істиного спадкоємця Руси - Україну, та проголосити українців малоросами та частиною виликоросійського народу. Тож русини-українці втратили не лише державу, а й історію. Ось де коріння національної політики Росії. Тут слід згадати й про походження назви "Україна". Це звісно ніяка не "окраїна" (такого слова в укр. мові взагалі нема - є "околиця"), бо у 12 сторіччі, коли ця назва виникла, поруч не було жодної держави, яка могла б назвати могутню ще імперію своєю "окраїною" (Москва, наприклад, була лише заснована у 1147 році). Натомість ймовірно, що назва "Україна" складається з двох слів: "у" (тобто "в", "всередині") та "країна". Так позначалася метрополія, або етнічні землі русинів - господарів імперії Київської Руси, без урахування колоній. Тобто Русь (імперія) мінус колонії дорівнює У-країна ("внутрішні землі"). В німецькій мові теж існує подібний термін - Inland (in - в, у, Land - земля, країна), що вживається на противагу Ausland (закордон). Виникнення цієї назви було зумовлено тодішніми процесами розпаду імперії та необхідності окремого позначення її "неколоніальних" територій. Але стара назва Русь зберігалася за Україною аж до середини 15-го сторіччя про що свідчать числені документи та літописи, а за її окремими частинами - до 19-го (Галичина) та 20-го (Закарпаття) столітть. А Росія має до історичного та культурного спадку Київської Руси приблизно таке ж відношення, як до відповідного спадку Римської Імперії (Roma) має її колишня колонія Румунія (Romania)].