Давність української мови

Українське три походить від тере, тре (3-тя особа однини від терти), бо середній палець тре бокові. Італійське tre (три) найбільше зберігло початкову українську форму. Лат. tres, анґл. three, грецьке treis, німецьке drei, французьке trois. Але українець мав змінити тре на три, аби відрізняти числівник від дієслова [крім того, на Західній Україні чергування и та е у вимові та діалектах зустрічається досить часто]. Те ж саме й литовське trys, польське trzy, російське три (читається - "трі" ) та санскр. tri, як і російське. Проте українець не каже "тритій", але третій, і тут між іншим відшукалося закінчення -т, яке у росіян зберіглося у формі трет (що українською означає - тре).

4

Українське чотири, штири, польське estery, кельтське cetir, походять від українського ще-тере, бо четвертий палець "все ще те" інші, як і третій. По-санскритському (у латинській транскрипції) - thshatur, вимовляється - "чатур" (чотири), литовською - keturi, латинське quatuor та грецьке, змінюючи thsh на t - tettares, tessares. Четвертий кельтською cethvirtas, литовською - ketvirtas [Порівняй українське - четвірка], санср. thshaturtha, грецьк. tettartos. Латинське quartos відкидає всередині t замість литовського ketvirtus, так само польське czworo загубило t від четверо, санскритською - thshawar, чеською - ctvar. Вже від польського czworo походить анґлійське four (чотири), німецькі vier, vierte; а що німці роблять з vox! Натомість ґотське fivor (чотири) замість "fitvor" змінює українське ч, або санскритське thsh та грецьке t на f. Санскритська форма thshatur замість чотири, а також лат. quatuor замість литовськ. keturi, зовсім не мають нас дивувати, як згадаємо, що у деяких місцевостях Росії замість російського четыре, кажуть "чатыри" тощо, наприклад: жана (замість рос. жена); табе, сабе, яго (замість тебе, себе, его). У санскриті частіше українське о змінюється на а так само, як в одному з російських діалектів, що його звуть "акаючим", що на переконання російських вчених пішло від змішання з чужинцями. Хоча росіяни вимовляють а, та все ж ще по-старому пишуть о, так само, як пишуть та вимовляють о у новгородському діалекті та українській мові [У сучасній російській, навіть літературній, мові "акання" стало нормою. У ній, попри написання, ніхто не вимовляє молоко, собака - слід казати малако, сабака тощо. Причина цього полягає в особливостях мовного апарату фіно-угорських племен - корінного населення Московії, що підкорилося українським колоністам з Руси та стало етнічною основою для формування пізнішої російської нації]. Тож думка деяких вчених, що українське о походить від санскритського а (а не навпаки), не має наукового підґрунтя. Інакше довелося б стверджувати, що від індо-європейців також походять чуди, чуваши, мордва [народи, які живуть на північ та схід від міста Москви] та інші, що як відомо належать до угро-фінської ґрупи. Ні, я вважаю, що не лише справжня російська мова є порівняно новою так само, як білоруська, але й стара литовська мова, що наближається до санскриту та латини, також великою мірою зіпсута змішанням. Литва з трьох боків була оточена чужинцями.

5П'ять, п'ятий походить від українського пів-утятий, чи підтятий (напів урізаний, підрізаний, втятий), вказує на розміри п'ятого пальця у порівнянні з іншими. П'ять чеською - pet, старосло'янське носове пентъ, старопольське також носове pent, penc, грецьке pente, санскритське pantshan, або "панчан". П'ятий чеською - paty, польською - pionty, piaty, ведійське pantshata, грецьке pemptos, звідси, змінюючи p на t, анґлійське fifth (п'ятий), німецьке fuenf (п'ять). Але й російське это (це) простий люд переробляє на енто, ефто, евта. Так само утворилися й німецьке fuenf, та анґлійське five (п'ять). Литовською penktas (п'ятий), латиною quintus, але й санскритське ap (вода), латиною - aqua (p змінюється на qu). Тут доречно буде згадати, що носові звуки, що увійшли до старослов'янського та польського пентъ й pent, pienc, грецького pente, санскр. pantshashan, зовсім не можна вважати, як це деякі роблять, рідними та природніми для індо-європейських народів, бо вони набуваються через вплив вологого клімату та запалень носової оболонки, нежиті тощо. Людина, що має нежить завжди гундосить та говорить "у ніс". Тому й не дивно, що поляки, чи то колишні західні поляни, набули носові звуки, бо відомо, що колшня Речьпосполіта була майже повністю вкрита ставами та болотами. Греки також жили майже на воді, а щодо індусів, в яких санскрит був одним із багатьох діалектів, то вони й зараз попри сильну спеку та посуху, впродовж кількох місяців на рік живуть у багнюці, а цілі області у зв'язку із періодичним сезоном дощів стають непрохідними. Натомість руси-українці жили й живуть у сухому кліматі влітку і взимку, тож і не терплять носових звуків ще більше, ніж росіяни, що мешкають зараз на півночі, у кліматі вологішому. Вище вже зазначалося, що простолюд у них вже змінює это на енто та інше. Таких звуків у Росії вже багацько, тож росіяни відрізняються непоганою французькою вимовою.

6

Українське шість походить від ще-єсть, тобто скінчивши рахувати на одній руці, починається так само на іншій, тобто ще існує можливість рахувати. Українське ще досить часто вимовляється як ше. Шість латиною буде sex, гебрейське шаш, литовське szeszi, санскр. shash (читаємо шаш або шать), грецьке sfechs, eks, провансальське ksiks, ґотське saihs, німецьке sechs, анґлійське six. Це останнє пишеться через i, так само, як українське змінене шість. Щодо санскр. shash, то тут е замінене на а. Як третій отримує друге т від закінчення тре(т), так само лат. sex, гебрейське шеш та інші втратили своє t, але знову набувають його у деяких похідних формах, а саме: італійське sesto (шостий), латинське sextus, санскритське shashta. Тут доречно буде згадати, що українське ще, старослов'янське еште не походять від латинського etiam, навпаки, українське ще чи сче проглядається у грецьких та латинських закінченнях на -sko, наприклад sene-sco (старіюся або "старію-ще"). На означення вищого ступеню українець вживає ще, наприлад, новіший (новий-ще), російською - новейший, польською - nowiejszy або nowszy, латиною - novissi-mus. У множині ураїнське новіші, польське - nowiejsi, також nowsi, у санскриті перероблено на носове nawjans або nawjes (найновіший). Взагалі ураїнське ще відіграє велику роль у наших мовах. Українське був-ще створює російське бывший (колишній, бувший), польське bywszy. Українське ділаю-ще, утворює російське делающий (той, що робить щось), або польське dzialajac, dzialajacy тощо.