Діалог

Розділові знаки діалогу:

1. Якщо репліка діалогу починається з нового рядка, то лапки не ставляться, а перед реплікою пишеться тире (всі інші значки як при прямій мові). Наприклад:

- Грицю, Грицю, врубай дров!

- Кахи-кахи! Нездоров (Нар. тв.)

- Скажи мені, зозуленько, довго ль мені страждати?

- Ні, недовго, Марусенько (Нар. тв.)

2. Якщо репліки записуються одна за одною в рядках, то кожна репліка береться в лапки, а між репліками ставиться тире (всі інші розділові знаки при прямій мові). Наприклад: „Тоді, серце, як бралися, ці дерева садив я ... Щасливий я!” - „І се, друже, з тобою щаслива” (Шевч.); „Ходімо та повечеряємо в купі з веселим гостем молодим; ходімо, доненько”. - „Який? Який се гість?” - „Із Назарета зайшов у нас підночувать” (Шевч.).

Специфіка читання оповідання зумовлена двома формами змалювання автором художньої діяльності: розповіддю і сповіддю.

Авторська розповідь може мати різні форми викладу думок:

1. За допомогою лише власної, так званої авторської мови („Удовина хата” Марка Вовчка, „Відлітають журавлі” В.Сухомлинського та ін.).

2. За допомогою діалогової мови, тобто розмови дійових осіб, без заснування власної, авторської („У панському саду” Марка Вовчка, „Чарівне слово” В. Асєєвої та ін.).

3. За допомогою діалогічної мови, тобто авторської і власної: („Руденький” В.Нестойко, „Я хочу сказати своє слово” О.Сухомлинський, „Де людей немає...” В.Кави).

У першому випадку читець має полегшення деякі: експресивність твору він передає тільки з позицій одного автора. Наприклад, з тим почуттям болю в душі, що й автора, читець веде розповідь про убогість удовиної хати, страждання вдови-удовиці та її діток, які живуть в ній („Удовина хатка” Марка Вовчка).

У другому випадку читання дещо ускладнюється, оскільки експресивність треба передавати відповідно до кожної особи, співрозмовника. Це значить, відтворити тісний зв'язок між ними, а через індивідуальні риси їх мови передати настрої, почуття й переживання кожного.

У третьому випадку читець закономірно бере весь світ думок, почуттів, переживань і автора, і дійових осіб. Дуже важливо тут уміти переходити від образу розповідача до дійових осіб, їх індивідуальностей.

Для цього потрібно вміло користуватися всіма засобами виразності, особливо інтонаційними, та іншими логічними й емоційними засобами впливу на читача.

Проте ні в якому разі не слід театралізувати діалогу, тобто не перевтілюватися в образи співрозмовників, як це закономірно роблять актори театру, не грати їх, а тільки на основі інтонаційних ознак їхнього мовлення (тональних, динамічних і темпоральних показників) подавати їх індивідуальності.Свої особливості читання має оповідь.

В оповіді може входити розгорнутий діалог: „Шматочок пирога”. І.Багмута, „Лечинка” В.Носаля. У таких випадках читець, ставши на місце оповідача, знижує характерність мови дійових осіб (настільки, наскільки це робиться в розповіді, немає потреби), за рахунок зростання характерності мови оповідача. Відтворювати індивідуальні риси мови дійових осіб.