Про особливості висвітлення проблем мовної імпліцитності з логічного погляду

Аналіз окремих типів неповних, односкладних речень та деяких аспектів судження й поняття дав змогу ученому поставити питання про необхідність розрізнення ближчого й віддаленого домислювання. Перше стосується вираження тої самої думки. У разі його виявлення речення стає «більш поширеним» [там само, с.17]. Друге - виходить за межі певного речення. Ці «приховані сторони думки, якщо це необхідно з метою аналізу, також можуть бути виявлені в мовленні, але не в одному і тому ж реченні» [там само, с.17-18]. Тобто у цьому випадку йдеться про несформульовані знання, що «є обов'язковим фундаментом для появи будь-якого речення» [там само, с.36]. Таке розрізнення частково перетинається з розмежуванням (у пізніших власне мовознавчих працях) імпліцитності у вузькому значенні цього терміна та його широкому трактуванні, згідно з яким її вважають явищем, що супроводжує психічний процес творення думки й судження (маються на увазі насамперед фонові знання, або пресупозиція, що впливає на оформлення і розуміння висловлювання) [20, с.133-118].

Навіть побіжний аналіз праці В.Мороза «Думка і речення» засвідчує, що викладені в ній міркування, спостереження і висновки є важливими для розуміння сутності домислювання, певні аспекти якого виявляються в мовленнєвих (комунікативних) процесах і з лінгвістичного погляду інтерпретуються в межах теорії імпліцитності. І хоча дослідник не послуговується терміном «імпліцитне», а окремі положення викликають певні застереження, немає достатніх підстав для того, щоб не брати до уваги цієї праці.

І В.Багдасарян, і В.Мороз аналізують певні аспекти прихованого, поєднуючи логічний і певною мірою мовознавчий підходи - логіко-лінгвістична інтерпретація, оскільки увага зосереджується на смисловій імпліцитності висловлювань, а також на функціональній семантиці інших знакових лінгвовеличин.

Категорія імпліцитного розкривається в площині співвідношення мислення й мови як особливий непрямий (посередній) спосіб вираження думки, який спирається на прямий, експліцитний, а також як прихований (глибинний) шар домислюваного змісту, який носії мови осягають у комунікативних процесах за допомогою експліцитного, контексту та інших чинників.

Саме домислювання (у трактуванні В.Мороза насамперед неусвідомлюване) висувається на перший план і вважається явищем, яке значною мірою виявляє специфіку імпліцитного.Аналізовані праці не вичерпують широкого кола власне лінгвістичної проблематики імпліцитності. Деяких мовознавчих аспектів імпліцитного (наприклад, морфологічного й дериватологічного) дослідники, праці яких проаналізовано, не торкаються.

Однак це не применшує важливості тих концептуальних положень, на які спираються В.Мороз та В.Багдасарян, осмислюючи суттєві особливості імпліцитного, і які можуть стати базою для теоретичного узагальнення різних, власне мовознавчих, підходів до розв'язання багатогранної проблеми імпліцитності.

Список використаної літератури:

1. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. М., 1966.

2. Багдасарян В. X. Проблема имплицитного (логико-методологический анализ). Ереван, 1983.

3. Бацевич Ф. С. Співвідношення типів смислової імпліцитності в мові (на матеріалі російської мови) // Мовознавство. 1993. №1.

4. Бацевич Ф. С., Космеда Т. А. Очерки по функциональной лексикологии. Львов,1997.

5. Гальперин Й. Р. Информативность единиц языка: Пособие по курсу общего языкознания. М., 1974.

6. Долинин К. А. Имплицитное содержание высказывания // Вопросы языкознания. 1983. №6.

7. Исследование речевого мышления в психолингвистике. М., 1985.

8. Кацнельсон С. Д. Типология языка и речевое мышление. Ленинград, 1972.

9. Колосова Т. А. Русские сложные предложения асимметрической структуры. Воронеж, 1980.