Про особливості висвітлення проблем мовної імпліцитності з логічного погляду

Про особливості висвітлення проблем мовної імпліцитності з логічного погляду

Широке й різноманітне коло питань, що стосується імпліцитного (прихованого) у мові (мовленні), привертає увагу дослідників. Незважаючи на це, «нез'ясованими залишаються питання психологічних, логічних, когнітивних та інших основ імпліцитності, механізмів її виявлення, типів невираженості їх співвідношення, способів і закономірностей «кодування» імпліцитного мовцем та «декодування» слухачем і багато інших» [4, с.106]. Такий стан дослідження, зрозуміло, впливає й на те, що саме поняття прихованості не має усталеного визначення у лінгвістичних словниках, енциклопедіях [1, с.174; 21, с.219], по-різному трактують термінослова «імпліцитний», «імпліцитно», «імпліцитність» у наукових працях.

Простежимо, як дослідники з'ясовують сутність імпліцитного, особливості його конкретних лінгвальних проявів.

Мовна імпліцитність справді багатовимірне явище, яке охоплює мовознавчі й логічні аспекти.

Деякі дослідники трактують мовну імпліцитність з погляду співвідношення форм мислення (поняття, судження) з відповідними мовними одиницями, причому йдеться про їх діяльнісний зв'язок, що виявляється в пізнавально-комунікативних процесах.

Форми й закони мислення - це предмет логіки [10, с.248], тому значною мірою лінгвістичний розгляд імпліцитної семантики лінгвальних величин перетинається з розв'язанням логічних питань, що характерно, зокрема, для дослідження В.Багдасаряна “Проблема імпліцитного (логіко-методологічний аналіз)” [2]. У дослідженні розкривається загальне розуміння імпліцитного як особливої форми вираження думки (у зіставленні з експліцитним), роль прихованого у функціонуванні мови. Помітне місце відведено власне логічній проблематиці імпліцитного, розглядові якої присвячено розділ «Імпліцитне і деякі логічні поняття» [там само, с.66-121], де висвітлюються співвідношення поняття й судження, розширена теорія силогізму, неявне визначення поняття, Арістотелеве трактування основних законів мислення та інші питання, які не мають прямого стосунку до з'ясування лінгвальної імпліцитності.

Розглянемо повніше ті моменти, які безпосередньо пов'язані з лінгвістичним аспектом прихованості.

Насамперед зауважимо1, що В.Багдасарян не послуговується терміном «імпліцитність», а використовує прикметник (часто субстантивований) «імпліцитний». Позначуване ним поняття він розкриває у його зіставленні з експліцитним: «Експліцитним, або явним, є те, що має своє власне, повне, безпосереднє словесне вираження, імпліцитним же, чи неявним, є те, що не має такого словесного вираження, але домислюється з опорою на експліцитне, виражається й сприймається адресатом за допомогою експліцитного, а також контексту та інших чинників» [там само, с.5]. Уточнюють наведене визначення ще такі твердження: імпліцитне «існує не на поверхні, а в глибині мови, як нижній, прихований шар змісту, воно є «щось несамостійне, залежне, похідне» [там само, с.6].

Дослідник наголошує також на функціональному (мовленнєвому) моменті, зауважуючи, що «проблема імпліцитного стає очевидною, коли ми ставимо такі питання, як: що говорить ця людина і що вона хоче сказати цим, [...] що вона має на увазі,[...] який прихований смисл, підтекст її слів» [там само, с.8]. Проте мовленнєвий аспект у нього значною мірою підпорядкований логічному. За В.Багдасаряном, «імпліцитними можуть бути як цілі судження і навіть міркування, так і менші одиниці мисленнєвого змісту, виділені за яким-небудь принципом. Якраз перевага логічного підходу до імпліцитного підводить автора монографії до висновку, за яким «експліцитними чи імпліцитними бувають думки, а не мовні одиниці, але думки не самі по собі, а в своєму стосунку до засобів мовного вираження» [там само, с.6]. На цьому твердженні зупинимося детальніше, бо воно не в усьому збігається з лінгвістичним розумінням прихованого.У мовознавстві поняття імпліцитного стосується не лише площини мовного змісту (семантики), про що, наприклад, свідчать навіть назви праць на зразок «Імпліцитний зміст висловлювання» [6], а також інші дослідження [3; 15, с.142-159]. До цієї категорії звертаються в граматиці [8, с.78-94; 17] у процесі розгляду тексту [12, с.92-1 13], дериваційних процесів [22, с.51] тощо, а характеристику «імпліцитний» застосовують і щодо лінгвоодиниць. Наприклад, у праці «Російські складні речення асиметричної структури» є розділ «Імпліцитні складні речення з відношенням 2: 3» [9, с.48-85], у якому розглядаються такі «імпліцитні конструкції, в яких [...] двом предикативним одиницям в імпліцитному висловлюванні відповідає три предикативні одиниці в семантично тотожних експліцитних» [там само, с.51]. На терміносполучення «імпліцитні конструкції» натрапляємо у статті В.І.Кононенка «Прийменниково-субстантивний комплекс в аспекті синтаксису» [4]. Поняття імпліцитної деривації (implizite Derivation) та імпліцитних дериватів (implizite Derivate) відшукуємо у В. Фляйшера [22, с.51]. Учений розмежовує «патроніми експліцитні (патронімічні деривати)» й «патроніми імпліцитні (семантичні утворення)», в яких “формальні показники патронімічності відсутні” (Гончар, Мороз, Франко), й П. Чучка [19, с.51].