Стереотипи мовної поведінки сучасної волинської молоді
Стереотипи мовної поведінки сучасної волинської молоді
Стереотипність як одна з визначальних ознак мовної поведінки різних етносів є водночас підґрунтям, яке уможливлює стабільність мовного етикету кожного народу як системи, що обов'язково зберігає мовноповедінковий інваріант, реалізований через множинність конкретних індивідуальних виявів. Гарантом забезпечення цього інваріанта є передусім наявність певної “межі варіативності” [8, 12] на певному історичному зрізі, якай забезпечує системний характер одиниць мовного вираження етикету. На практиці існування цієї межі, з одного боку, встановлюється своєрідною “попередньою цензурою колективу” [3, 372]. Цей фактор, власне, “гарантує прискорення в традиції лише тих форм і зразків, які функціонально придатні для певного колективу” [3, 12]. Завдяки цьому індивідуальні мовноповедінкові вияви не можуть порушити структуру цього інваріантного ядра. Таким чином формується стереотипна ментальна модель мовного етикету, який залежить від тріади “етнос - мова - культура”.
Зауважмо, що “стереотип” як наукове поняття і об'єкт наукових студій належить до активно вживаних і досліджуваних у сучасних мовознавчих працях, зокрема в оно- і семасіології, лінгвостилістиці, і передусім у тих, які межують з іншими науками - етнографією, етнологією, етнопсихологією, і присвячені вивченню етнолінгвістичної системи національної мови, з'ясування етномовного бачення світу, опису обрядів і ритуалів, аналізу психоповедінкових архетипів тощо [1, 2, 4, 5, 12]. З огляду на це поняття “стереотип” набуває різного змісту і функцій залежно від сфери наукового використання.
У лінгвостилістиці, наприклад, поняття “стереотип”, “стереотипність” часто використовується як рівнозначне принциповій стандартизованості і є “однією з визначальних властивостей жанру, пов'язаних із його нормативністю. Той чи інший конкретний жанр (твір якого-небудь жанру в час його створення) завжди орієнтується на зразок, на визначену його модель, хоча це, звичайно, не “закриває” можливостей індивідуальних перетворень жанрової форми в конкретних творах” [6, 15].
У контексті досліджень мовної картини світу “Стереотипи, або еталони, - на думку В.Телії, є тією зв'язною ланкою, як поєднує сприйняття, мислення і мову. Вони становлять свого роду константи мовної картини світу, оскільки через ці імена в концептуальну картину світу вплітається те побутове уявлення про світ, яке зафіксоване цією мовою” [10, 46].
У психології це поняття позначає “стійке, емоційне за своєю природою психічне утворення, яке в спрощеній формі відображає деякий достатньо складний факт дійсності” [2, 102].
Психолінгвісти активно вивчають експериментальним шляхом національні концепти, стереотип “мовної та культурної етнічної свідомості (наприклад, концепти росіян - “душа, тоска, судьба, заду¬шевность, удаль, воля, поле, даль, авось”) [9, 60].
В етнолінгвістиці поняття “стереотип”, зокрема, застосовується для опису традиційних словесних виразів і образів. Під стереотипом узагальнено розуміється “уявлення про предмет, сформоване у певному суспільному досвіді, яке визначає, чим є предмет, як він виглядає, як функціонує, як трактується людиною і т. д. … а також уявлення, зафіксоване в мові, доступне через неї, що належить до загальних знань про світ [11, 11].
Цілком виправдане й умотивоване, на наш погляд, є застосування цієї категорії для з'ясування типології національної мовної поведінки як у синхронії, так і в діахронії. Поняття “стереотип” у аспекті таких досліджень має кілька основних значень: 1) усталеність одиниць мовного вираження різних етикетних ситуацій, а отже, типологічність їх уживання з можливим індивідуальним варіюванням; 2) певний поведінковий конструкт, поведінкова система, властива якомусь соціальному, професійному угрупованню, окремому мовцю чи нації загалом, інакше кажучи, сформоване уявлення щодо нор¬мативності поведінки осіб (відповідно до вікових, статевих характеристик і т. ін.), а отже, певна ментальна поведінкова модель, як вважається оптимальною з огляду на національні традиції; 3) типова, узвичаєна форма реальної мовної поведінки індивіда, певного колективу, яким властива повторюваність і закономірність уживання певних мовноетикетних одиниць.Мовноетикетні стереотипи, які здебільшого асоціюються лише з набором узвичаєних для певного народу варіантів етикетних одиниць, що реалізуються відповідно до комунікативних умов, визначаються як “стійкі форми поведінки, які регулярно повторюються у вигляді певних зразків. Поведінка людини визначається тими нормами, які вироблені та прийняті в суспільстві, тобто в багатьох відношеннях вона стандартна” [7, 79]. А отже, поведінка людини, мовноетикетна зокрема, типізована, що виявляється в певних схемах, стандартах, і це уможливлює її уніфікацію. Все це породжує систему соціальних кодів (програм) поведінки, яка внаслідок повторюваності переростає в традицію. Мовноетикетні стереотипи здатні, однак, частково модифікуватися в ході історичного розвитку. А отже, система мовноетикетних стереотипів завжди представляє об'єднання ядерної, інваріантної частини й динамічної, завдяки якій змінюється (доповнюється й оновлюється) традиційна частина. Співвідношення стабільних і змінних варіантів на певному історичному відтинкові української мови, зрозуміло, є різним. Варто враховувати й те, що поява нових варіантів не завжди є позитивною для системи традиційного мовного етикету. Іноді, навпаки, вона може мати руйнівну силу і спричинити її деформування, позаяк не узгоджується з усталеними національними стереотипами і не відповідає моральним засадам.