Українська мова ХІІІ - ХVІ ст

1775 р. - знищення Запорозької Січі.

Запорозька Січ - це один із світових феноменів, який приваблював багато поколінь дослідників. "Славне Запоріжжя" - казали селяни. "Святих лицарів, захисників вітчизни" оспівав народ у своїх думах, піснях, легендах. "Розбійники" - стверджували польські шляхтичі."Гнездом своевольства" називала Катерина II Запорозьку Січ у своєму маніфесті 1775 р. "Козацька християнська республіка" - сказав Карл Маркс про Запорозьку Січ. Відомо, що Запорозька Січ - це народні збройні сили для захисту рідної землі проти литовських, польських, угорських феодалів, створені на рубежі XIV-XV ст. У Січ приймали наймужніших людей незалежно від національності й соціального похо¬дження. Наприкінці XVI ст. Січ стала політичним центром українського народу. Роль козацтва була така сильна, що весь український народ у документах XVII-XVIII ст. називали "нацією козаків".

Козаки жили багатим духовним життям. Існували загальноосвітні школи і школа співу. Серед запорож¬ців були й такі, що здобули освіту в Києво-Могилянсь¬кій академії або в західноєвропейських університетах. Серед козаків були співаки, музиканти, поети. Створені козаками думи і пісні ще й тепер хвилюють нас... Знищення Запорозької Січі - це не тільки знищення війська. Це - замах на духовний і культурний розвиток українського народу. У ті чорні часи з'явилося чимало народних дум і пісень, які збереглися до наших днів. Наприклад:

Чорна хмара наступає,

Либонь дощик буде.

Вже ж нашого Запоріжжя

Довіку не буде.

Бо цариця - наша мати

Напуст напустила:

Славне військо Запорозьке

Та й занапастила.

(До речі, ці рядки наводить Григор'єв-Наш у книжці "Історія України в народних думах і піснях" (1918 p.), яка була перевидана лише в часи незалежної України.)

Наприкінці XVIII ст. зникли українські школи, які діяли при полкових козацьких канцеляріях.

Не кращим видалося і XIX ст.

1817 р. - постанова про викладання в західно¬українських школах тільки польською мовою.

1847 р. - розгром Кирило-Мефодіївського това¬риства, початок жорстокого переслідування української мови, літератури, культури.

1862 р. - закриття недільних шкіл.

1863 р. - заборона видання книг українською мо¬вою (циркуляр міністра внутрішніх справ Валуева, в якому він писав: "Никакого особенного малороссийс¬кого языка не было, нет и быть не может").

1876 р. - заборона друкувати книги українською мовою не лише на Україні, а й у всій імперії, ввозити їх із-за кордону; заборона друкувати ноти для українсь¬ких пісень; заборона українського театру (Емський указ).