Слово о полку Ігоревім. Мова твору

Багато дослідників помітили в плачі Ярославни риси, притаманні саме українським голосінням. Про це пише також І. Огієнко. Не виключено, що співець “Слова” чув подібний плач і використав його в поемі. Це ніби похоронне голосіння в поєднанні зі зверненням до сил природи врятувати коханого чоловіка і його воїнів.

С. Гординський порівнює заклик до Ярослава Осмомисла в “Слові” з українським замовлянням, записаним П. Чубинським: “Ніч темна, ніч тишна, сидиш ти на коні буланому, на сідлі соколиному, замикаєш ти комори, дворці і хлівці, церкви й монастирі і Києвські престоли. Замкни й моїм ворогам губи і губища, щоки і пращоки, щоб вони на мене народжену, хрещену і молитвовану, рабу Божую – зубів і очей не витріщали, гніва в серці не мали, щоб усі поважали і в добрих мислях мали.”

У “Слові”

высоко сідиши на своемъ

златокованном столі

затворивъ Дунаю

ворота

отворяєши Кіеву врата

стріляй, господине,

Кончака

У замовлянні

сидиш на коні буланому,

на сідлі соколиному

замикаєш ти комори,

дворці

замикаєш.... Києвські престоли

замкни моїм ворогам губи.

Як бачимо, тут наявна спільна композиція: спочатку йде величання, прославляння, а далі прохання або наказ. У давній літературі Київської Русі є й інші заклики до князів, що мають форму заговорів.

Отже, мова ”Слова” зберегла ряд архаїчних рис, притаманних українській мові, українському фольклору, українському світогляду.

Як твір художній “Слово” відзначається надзвичайною образністю мови. Отже, як зазначалося вище, в ньому дуже багато влучних епітетів, наприклад: “Гзак біжит сєрым влъком, Кончак ему слід править к Дону великому”; іноді епітети поетично сміливі, наприклад: ”Един же изрони жемчюжну душу из храбра тіла чрес злато ожереліе”; так само численні в “Слові” метафори: “Другого дня вельми рано кровавыя зори свєт повєдают”; “Дремлет в поле Ольгово хороброе гнездо. Далече залетело” і т. п.; порівняння: “Крычат тіліги полунощы, рци – лебеди ролспужени…”; “Сами скачють акы стєрыи влъци в полє” ; паралелізми: “ Что ми шумить, что ми звенить далече рано пред зорями? Игорь плъкы заворочает”; “Не буря солколы занесе чрез поля широкая: галици стады біжать к Дону великому”; “Боян же, братіе не 10 соколовь на стадо лебедєй пущаше, нъ своя віщіа пръсты на живая струны въскладаше…”; персоніфікації: “Ничить трава жалощами, а древа с тугою к земли преклонилось” ; “Уныша бо градом забралы, а веселіе пониче”.