УКРАЇНСЬКА МОВА НА ЗЛАМІ ВІКІВ (кінець XIX — початок XX ст.)

Тепер знемігся я і вже в блакить очимаНе смію линути з одвагою орла.

Але хто ж виростив у мене за плечима

Два дужих і дзвінких крила?;

з П. Бурже:

Гойдався той дзвін, як легіт весняний,

Із далечі літ.

До мене слав усміх чистий, коханий

Конвалії цвіт.

А тепер вслухаймось у вірш самого М. Вороного:

Кудою йти? І нащо сподівання,

Коли мети в моїм житті нема,

Коли утрачено і мрії, і бажання,

— Усе дарма!

Руки молитовні,

Погляди любовні

Німі...

Крила сніжно-білі...

Хвилі, сині хвилі

У тьмі.

Один з улюблених поетичних прийомів М. Вороного — завершення строфи тими словами, якими вона починається:

О рубіни червоні!

А хто ж вам дав багровість і полиск огня?

Моя гордість, ображена гордість моя,

Що тримала мій гнів на припоні.

О рубіни червоні...