Проблема перекладності і неперекладності
Ідея перекладності була обґрунтована і гносеологічно: об'єктивне, повноцінне відображення оригіналу досягається поступово через низку перекладів, що здійснюються один за одним, одночасно можуть існувати переклади, що доповнюють один одного, розкриваючи різні грані першотвору (А.Федоров. Ще раз до питання про перекладність (Ідея перекладності в сучасній теорії перекладу). - В кн.: "Хай слово мовлено інакше..." Київ: 1982, с.9-10).
Застосування до перекладу філософського положення про безкінечність пізнання, про вічне наближення до об'єкта ознаменувало поворотний пункт в розвитку ідеї перекладності. Перекладність стала розглядатися як категорія динамічна.
Другим, а по важливості - першим, моментом діалектики стосовно перекладу, який виводив з глухого кута формалістичних концепцій, стало положення про єдність і взаємозв'язок форми й змісту, зокрема мови й мислення. Мова вже не уявлялася якоюсь оболонкою, змінною одежиною суті, а суть не розглядалася в голому й чистому вигляді поза матерією мови. Можливість перекладу з будь-якої мови на іншу пояснювалася єдністю законів мислення за різноманітності способів вираження.
Третім метологічним положенням, яке визначило становлення ідеї перекладності, було положення про діалектичне співвідношення частини й цілого, інакше кажучи, принцип структурності. "Ціле, - підкреслював О.Кундзіч, - перекладне навіть у тому випадку, коли воно складається з неперекладних елементів, (...) функцію цілого завжди можна виразити засобами мови перекладу, якою народ все виражає, від найточніших наукових визначень до найтонших нюансів художньої творчості" (А.Кундзич. Переводческая мысль и переводческое недомыслие. - В кн.: Вопросы художественного перевода. Москва: 1955, с.218). Такий висновок був спростуванням буквалізму, що спирається, як зауважив той самий О.Кундзіч, на "уявлення про мову як про механічну сукупність слів і про переклад як про послідовне відтворення кожного окремо взятого слова" (там же, с.217).
Досягнення перекладознавців у розглядуваній галузі були підсумовані 1954 року на Другому з'їзді радянських письменників у доповіді П.Антокольського, М.Ауезова, М.Рильського, які заманіфестували вже зформоване професійне кредо: "Ми стверджуємо можливість перекласти, перекладність з будь-якої мови на будь-яку іншу. Перекладність адекватна можливості спілкування народів між собою. На цьому тримається вся світова культура..." (П.Антокольский, М.Ауэзов, М.Рыльский. Художественные переводы литератур народов СССР. - В кн.: Вопросы художественного перевода. Москва: 1955, с.11).Таким чином, ідея перекладності отримала гору над песимістичною точкою зору як в теорії, так і в свідомості перекладачів. Але щойно вона стала панівною, а деким була сприйнята навіть як кінцева істина, зразу виявилося, що утвердження принципової можливості повноцінного перекладу ще не розв'язує різноманітних практичних питань. Практика якраз продовжувала свідчити, що далеко не все піддається перекладу і що чимало досягнень перекладачів є наслідком довготривалих і болісних пошуків і творчих осяянь. Проблема перекладності не лише не була знята з порядку денного, але значною мірою ускладнилася й загострилася. Порада Ґете перекладачам "добиратися до неперекладного" стала нарешті керівною і для дослідників перекладу. Наука повернулася до неперекладності, але вже на новому, вищому витку спіралі свого розвитку - щоб відвойовувати у неї все нові й нові рубежі, що виявилися рухомими. Перекладознавці узялися за реалії, національно самобутню фразеологію, діалекти, сленґ, варваризми, просторіччя, авторські неологізми, каламбури і т.п. З'явилися спеціальні статті з конкретних питань практики (зокрема в збірниках "Мастерство перевода", "Тетради переводчика", "Теорія і практика перекладу"), дисертації з лабораторними розборами труднощів перевираження, відповідні розділи в навчальних посібниках з перекладу, солідні монографії, серед яких особливо показовою є книга болгар С.Влахова і С.Флоріна "Неперекладне в перекладі" (Непереводимое в переводе. 2-е изд., М: 1986).
Отже, перекладність - величина динамічна. Її межі змінюються. Неперекладне за інших умов може стати перекладним. Які ж чинники зумовлюють динамічні властивості перекладності? Їх чимало.
По-перше, очевидним, який лежить, так би мовити, на поверхні, є ступінь близькості мов (що відбиває і дистанцію культур). Ясно, що переклад, скажімо, з білоруської на українську, де 83% лексики є спільною, дає перекладачеві зовсім інші можливості, ніж переклад з китайської чи навіть з французької. Один і той самий твір у різних мовних іпостасях буде об'єктивно відрізнятися ступенем наближеності до першоджерела.
По-друге, перекладність визначається вивченістю першотвору. У п'єсах Шекспіра, в "Слові про Ігорів похід", про які написана величезна наукова література і які багато разів перекладалися різними мовами, досі проте існує чимало темних місць, які затруднюють інтерпретаторів. Так, раніше перекладачі "Слова" тлумачили фразу "дань по бълъ отъ двора" так: "данина по білці з двору", - не дивуючися з того, що надто вже малою виходить данина, а тепер, після роз'яснень філологів, ми і з перекладів дізнаємося, що половці брали у русичів "по дівці з двору", тобто по бранці.