УКРАЇНА І ПЕРВІСНЕ ВИНИКНЕННЯ МОВ. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ
Крім того, слід сказати, що найдавніші мови Африки (койсанські або "палеоафриканські"), які зараз існують лише на півдні Африки, раніше були поширені далеко північніше, аж до Єгипту, і навіть, за припущеннями дослідників, могли сягати Кавказу. Припущення про спорідненість цих давньоафриканських мов із мовами Євразії (передусім північнокавказькими) висловлювалося раніше і тепер отримало додаткові підтвердження. Якщо ця думка в майбутньому буде остаточно обґрунтована, то це означатиме, що кавказькі мови - зосередження зв'язку між трьома великими мовними об'єднаннями Старого Світу.
Слід зазначити, що час можливого розходження названих мовних надродин має бути дуже давнім, принаймні недалеким від поширення людини сучасного виду 30-40 тисяч років тому. Мови інших надродин (американські індіанські, австралійські, більшість африканських) виявляються за своєю структурою новішими і такими, що поширювалися пізніше.
Таким чином, середземноморсько-чорноморсько-кавказький район може виявитися центром виникнення і найдавнішого поширення мов не тільки Старого Світу (Афроєвразії), а й Землі взагалі.
II. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ У ВИСВІТЛЕННІ І.ОГІЄНКА
Серед величезного доробку І.Огієнка дуже вагоме місце посідають дослідження з питань розвитку та функціонування української мови. Це пояснюється таким поглядом ученого на значення мови для нашого народу: "Мова - душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб... У мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання... І поки живе мова - житиме й народ як національність. Не стане мови - не стане й національності: вона геть розпорошиться поміж дужчим народом... Ось чому мова має таку велику вагу в національному рухові. Тому й вороги наші завжди так старанно пильнували, аби заборонити насамперед нашу мову, аби звести та знищити її дощенту".Із багатьох досліджень І.Огієнка, присвяченим різним аспектам функціонування, унормування та походження української мови, своєю фундаментальністю виділяється "історія української літературної мови", де в історичному розрізі показано всьому світові той тернистий шлях, яким пройшла ця мова, поки набула сучасної форми.
У вступній частині цієї праці відзначає, що українська літературна мова народилася в нас у глибоку давнину, ще перед офіційним прийняттям християнства, тобто перед 988 роком. Функціонування її дуже довге й змістовне, повне величних і драматичних сторінок, яких не знала в своєму розвитку жодна з літературних мов світу. [...] Українська народно-розмовна, як і інші слов'янські мови, зачалася в глибоку праслов'янську давнину, ще задовго до Різдва Христового, і протягом багатьох століть зростала й зростала аж до нашого часу. Українська, білоруська та російська мови зростали незалежно одна від одної, й т.зв. "праруської" спільної мови ніколи не було, - зауважує І.Огієнко. [...]
"Історія української літератури" І.Огієнка складається з 3-х частин: I. Українська мова; II. Розвій української літературної мови; III. Стан української літературної мови. [...]
Слов'янські мови за Йос.Добровським, Шафариком, Копітаром (чехи) спочатку ділили на 2 групи, пізніше стали ділити на 3: східні, західні та південні. Це географічний поділ, а не мовний (за мовними ознаками). Тому його оцінює автор як штучний.
Розділ 1. Постання української мови
У підрозділі "Праслов'янська мова" автор із посиланням на науку відзначає, що всі слов'янські мови постали з т.зв. праслов'янської мови, яка виділилася з мови індоєвропейської. Російський історик Ключевський, Платонов та інші твердять, що слов'янською прабатьківщиною були Карпати, О.Шахматов - знаходить її у басейні Західної Двіни та Німану, чех Нідерле - Полісся (від Вісли до Дніпра). Польський учений Ян Розвадовський шукає колиску слов'ян на сході від Німану й Дніпра, М.Грушевський - на території від Карпат до Валдайської височини, по горішному й середньому Подніпров'ї та між Віслою й Німаном, тобто на землях України, Степан Смаль-Стоцький - від Вісли до Дніпра, Слов'яни на півночі сягали до фінів, а на півдні - до Дністра, а може й до Пруту, але ніде до Дунаю, не до Чорного моря.
Отже на слов'янській прабатьківщині, зауважує І.Огієнко, була т.зв. слов'янська прамова, чи спільнослов'янська мова, яку легко розуміли всі слов'янські племена. Ця праслов'янська доба тривала десь 2000 років, і в ній наука розрізняє три доби: 1) початкова, доба виділення з індоєвропейської спільноти; 2) доба розвитку її; 3) кінець її, доба перетворення в окремі слов'янські наріччя. [...]
Як свідчить історія, зауважує автор, слов'яни ще в I-IV ст. по Христі уявляли зі себе одну цілість, тобто до ґотських часів, коли почався сильний слов'янський рух, зумовлений просуванням ґотів із моря. Підбивши слов'ян і запанувавши над ними 100-150 років, вони залишали в слов'янській культурі та мові багато слідів, напр. такі слова, як "піст", "піп", "хрестити" тощо. Але на ґотів зі сходу напало монгольське плем'я гунів, відштовхнуло їх з-над Чорного моря й Дунаю далеко на захід, захоплюючи зі собою й слов'янські племена. Гуни запанували навіть над західними ґерманськими племенами, наводячи страх на всю Європу. Після смерті Аттили 453 р. їхня держава розпадається й зникає, а слов'яни тиснуться до Дунаю та Чорного моря. В половині VI ст. (з 558 р.) насунули зі сходу нові монголи - авари (обри) й також заволоділи слов'янами та подалися далі на захід. На думку І.Огієнка, з аварської доби, тобто з VI ст. почався розпад слов'янського народу й закінчується праслов'янська доба.