Діалектні елементи в текстах Агатангела Кримського
У працях А. Кримського часто фіксуємо поплутання родів іменників, як-от: аналіза мови [5, 147], роздорож [3, 74], пригадується анекдота [4, 263], золотий медаль [4, 219], портмонет [4, 37], жалля [3, 106]та ін. Іноді трапляються форми двоїни (напр.: бровима [4, 233], грудима [3, 92], обидві двері [4, 146], під нозі [3, 163], дві оці [3, 164]), характерні переважно південно-західній групі говірок.
Опущення особової флексії дієслів 3-ої особи однини ІІ-ої дієвідміни є типовим для поліських і південно-східних говорів, напр.: служе [3, 106], находе [3, 35] (нормативно: служить, находить).
Зворотні дієслова у творах ученого мають усталену в українській літературній мові форму, проте вживання частки ся (точніше – постфікса ) з погляду нормативності нерідко є зайвим, напр.: сталася … інтересною [4,117] (мабуть, за аналогією до розмовного ‘зробилася’), сім’я … малася … піти [4,173] (аналогічно до ‘збиралася’) та ін. В поодиноких випадках фіксуємо відокремлене вживання частки ся (напр.: як ся мають) що характерно для галицько-буковинських та карпатських говірок.
Вказівні займенники ’цей’, ’той’ виявляються в типовій для поліських говірок формі – тая (тую, тії, теє).
Отже, у текстах А.Кримського знайшли відображення морфологічні особливості всіх діалектних груп, однак переважають ознаки поліських і південно-західних говірок.
Значну кількість діалектизмів, зафіксованих у працях вченого, складають лексичні одиниці мови на позначення конкретних реалій та явищ довкілля, процесів і станів.
До них належать власне лексичні діалектизми, вживані на певній території і не властиві іншим говорам. Наприклад, для південно-східної групи говірок [8] типовими є слова: лучче [4, 550] (‘гарно’, ‘добре’, ‘краще’), нарочито [4, 335] (‘навмисно’), розчовнати [4, 325] (‘дійти розуміння чогось’), нянькувала [4, 300] (‘доглядала дитину’) до нáкорінку [4, 609] (‘накоренок’ – нижня коренева частина стовбура зрізаного дерева; отже – ‘до самого корення’, ‘вщент’); у поліських діалектах [7] фіксуємо лексеми: тра [5, 395] (‘треба’), одміряного оброку [3, 114] (‘оброк’ – суміш вівса і січки), труп товаряки [3, 130] (‘тварини’, бо ‘товар’ означало ‘худоба’) тощо. Цікаво, що багато таких діалектизмів у працях ученого містять іншу семантику, аніж зафіксовано словниками, пор.: перебиває [5, 256] – в А.Кримського лексема містить семантику ‘заважає’, ‘втручається’, тоді як словник П.С.Лисенка тлумачить це слово як ‘прополювати картоплю, кукурудзу’; куропатва [3, 115] – в А.Кримського йдеться про куріпок, а в словнику В.А.Чабаненка ‘куропаток’ означає ‘курка’; линючий [3, 42] – А.Кримський говорить про інжир, що линяє, вимазує соком, а словник В.А.Чабаненка значення слова ‘линіти’ трактує як ‘переливатися кольором’; затинав співанки [4, 67] (‘виспівував’) – у В.А.Чабаненка ‘затинака’ – ‘заїка’; вродниця [4, 50] – ‘вродлива дівчина’, у словнику В.А.Чабанека ‘вродник’ – це ‘двійник’.
Окремі лексичні діалектизми, використані вченим, не зафіксовані у словниках говорів української мови. Однак у них ми знаходимо слова-відповідники, і цілком можливо, що й ці лексеми вживаються носіями певного діалекту. Наприклад, у творах А.Кримського фіксуємо слова хазяйка [3, 287], хазяїв [3, 91], а словник В.А.Чабаненка подає лексему ‘хазяйовитий’ (‘той, що любить, уміє господарювати’); дієслово літувати [4, 62] (‘проводити десь літо’) у цьому ж словнику зафіксоване з іншим афіксом (‘літуваться’), однак з цією ж семантикою; сліпуючи [4, 625] (‘наосліп’) – у словнику П.С.Лисенка знаходимо лише ‘сліпак’ (‘сліпий’), однак вживання вищеназваної лексеми буде закономірним.
Лексико-словотворча група діалектизмів об’єднує слова, що мають відповідники в інших говірках, однак відрізняються на морфемному рівні, напр.: м’ясиво [4, 301] (‘мясо’, ‘мнясо’), ослаба [4, 34] (‘слабость’), навманяки [3, 159] (‘навманя’, ‘навманки’), навпрошки [3, 139] (‘навпростки’, ‘навпрошки’, ‘навпростець’), тутки [3, 36] (‘тута’, ‘тутака’, ‘тутечка’), не бракує [5, 16] ( ‘не бракне – у зн. ‘вистачає’) тощо.
Окрему групу в творах А.Кримського складають лексико-фонетичні діалектизми, особливості звукової системи яких важко пояснити історичним розвитком мови, як-от: допіру [3, 86] (‘тепера’, ‘теперека’, ‘топірка’), багацько [6, 158], взори [4, 116], видко [3, 65] та ін.
Таким чином, діалектна лексика у працях А.Кримського окреслена лексичними, словотвірними й фонетичними особливостями, що характерні переважно поліським та південно-східним говорам.Щодо службових частин мови, то кількість тих, що належать до певних діалектних груп, незначна, проте окремі з них вирізняються частотністю їх використання ученим. Це стосується насамперед сполучника дак (‘то ж’), типового для поліських говорів, і прийменників к, по, вживаних у південно-західних діалектах. Напр.: То недовгая була розмова, / І була вона зовсім порожна. – / Дак чого ж вона мене згубила, / Що й жить не можна? [3,34]; к Сочі [4,121], к ранку [4, 161]; гукали один по одному [6,247], по смерті батька [6,246] тощо. Іноді фіксуємо використання прийменник проз (‘через’) (напр.: проз мене [3, 31]), сполучникових конструкцій на те, щоб [5, 204] (‘для того, щоб’), затого [5, 12] (‘через те, що’).