Діалектні елементи в текстах Агатангела Кримського
Творча спадщина А.Ю.Кримського, що увібрала в себе оригінальні й перекладні поетичні та прозові тексти, мовознавчі, літературно-критичні статті, рецензії, етнографічні та фольклорні розвідки, характе¬ризується значним використанням діалектних одиниць, властивих різним групам говірок. Цікаво, що вчений вводить їх не лише в художні твори, а й у публіцистичні й наукові тексти. Це зумовлено, насамперед, орієнтацією А.Кримського та інших діячів науки і культури кінця ХIХ – початку ХХ ст. на народну мову, а також процесом становлення української мови як мови літературної загалом і мови науки зокрема.
Фонетична система діалектизмів у працях ученого представлена різноманітними звуковими змінами, які відображають переважно особливості південно-східних і поліських діалектів. Сюди належать: вживання етимологічних [о], [е] замість нормативного [і] в новозакритих складах, що є результатом відхилення в чергуванні фонем (напр.: двойко [3, 220], тройко, [4, 115], львов’ян [4, 371]); перехід ненаголошеного і наголошеного [е] в [а] (напр.: очі прогляділа [3, 28], глядіти [3, 51], вглядю [3, 32]); відхилення в монофтонгізації дифтонгів (пор.: ледяні [3, 46] – лед – ліед).
У поодиноких випадках маємо слова зі звукосполуками [оро], [ере], що виникли ще в протосхід¬нослов’янській мові (Х – ХШ ст.), і відомі як явище вторинного повноголосся, напр.: нікоторої [5, 320], беревело [4, 608]. Такі форми властиві південно-західним говорам.
У системі консонантизму фіксуємо відсутність фонеми [дж] у дієслівних формах 1-ої ос. однини теперішнього часу (напр.: вглядю [3,61], сидю [3,38], підводю очі [3,33], підходю [6,125], знаходю [4,139], ненавидю [4,251]), що характерно для південно-східних та буковинських говірок.
В окремих словах не відбулося чергування звуків [ш] – [с] (як-от: носю [3,80], перепросює [4,230], не пустю [4,60], мусю[4,48], просю [6,114]) [ч] – [ц] (напр.: меркотіло [3,37] – і навпаки: зафіксовано ненормативне чергування цих звуків, напр.: з усієї моці [6,331]).
Іноді трапляється вживання м’якого [р’] замість [р] на початку складу, властиве південно-західним діалектам, що є, очевидно, явищем гіперизму, як-от: кватирю [4,8], підстарюватих [6,165], до взавтрього [6,255]. Проте фіксуємо і протилежне явище – ствердіння приголосних, типове для поліських і південно-західних говорів, напр.: порожна [3, 34], з печали [3, 39], вішалник [4, 609].
Типовою ознакою південно-східних і поліських говорів є заміщення [н’] через [й], напр.: в йому [3, 74], в його [4, 629], гляну я на їх [4, 639], – і навпаки: манячливий [3, 31]. Рідше маємо заміну [ф] на [хв], яка типова для поліських говорів, як-от: хвершал [5, 12], але – фершалка [4, 14]; тут фіксуємо ще й спрощення складної звукосполуки [л’дш], не властивої українській мові, та явище метатези (фонеми [л] – [р] переставлено місцями). Однак трапляються й лексеми, в яких відтворено звуження [хв] до [х], напр.: хорував [4, 10], в хорім серці [3, 53].
Досить поширеними в працях А.Кримського є лексеми зі вставними приголосними, характерними для південно-західних і поліських говорів, як-от: гиндичкою [4, 277], склизьких [3, 130]. Паралельно фіксуємо явище “втрати” звуків, що зумовлено, мабуть, мовленнєвою економією, пор.: захтів [6, 453] – захотів (літ.), але хотять [5, 296], схне [3, 61] – сохне (літ.), струментів [4, 606] – інструментів (літ.) тощо.
Як ми вже згадували, у творах А.Кримського фіксуємо і явище метатези, властиве всім діалектам української мови, напр.: окроме од… [5, 394], цилюрника [5, 458], коровгу [3, 93]. Такі лексеми трапля¬ються переважно в художніх текстах письменника й засвідчують специфіку мовлення народу.
Таким чином, праці вченого відтворюють фонетичні зміни в системах вокалізму і консонантизму, які властиві були ще праслов’янському, а також пізнішим періодам розвитку української мови й збереженні в діалектах цієї мови.
На морфологічному рівні діалектні риси у текстах А.Кримського виявляється переважно у відмі¬нюванні іменників та в дієслівних формах. Наприклад, значну кількість діалектизмів складають іменники середнього роду IV відміни із закінченням -ів у родовому відмінку, як-от: віяннів [6, 187], безглуздів [6, 252], багаттів [6, 276], десятиліттів [6, 285], посланнів [4, 471] та ін. Така форма властива усім діалектам української мови й зумовлена, мабуть, впливом аналогії (пор.: родовий відмінок іменників чоловічого роду з нульовим закінченням – у множині: вогнів, столів, листів, місяців тощо).
Часто у працях вченого фіксуємо ненормативне вживання в родовому відмінку однини іменників чол. роду флексії –а, що зумовлено, скоріше, впливом російської мови, напр.: з… храма [6,438], від сна [3, 37] (пор. з рос.: из храма, ото сна). Така відмінкова форма типова для південно-східних говорів, що пояс¬нюється географічним розташуванням мовного ареалу.Окремі лексеми із закінченням –а засвідчують перехід родового відмінка іменників чол. роду однини назв неістот у знахідний відмінок, що зумовлено впливом іменників на позначення назв істот, напр.: надрукував… переклада [6, 442], відкрито… рукописа [6, 491], зробив такого висновка [6, 516] (пор.: зустрів товариша, слухав професора). В сучасному мовознавстві така форма знахідного відмінка вважа¬ється факультативною і властивою вже не окремій діалектній мові, а усному розмовному мовленню й художній літературі [2].