Народнопісенні особливості інтонації поезій Івана Франка
С к у ч е р я в и л и г у с т і л о з и
На початку 3, 5, 9, 10 строф скандується хоріямб – чотирискладова стопа, що складається з хорея та ямба: - - Наприклад:
Го р д а я м о в а – в і т е р з и м н и й,
В і ч н а р о з л у к а – ж а л ь н е с т р и м н и й.
На прикладі цього поетичного шедевру бачимо, що геній Франка в українській народній пісні знайшов свого вчителя, запозичивши в ній багато прийомів, що стали засобом стилізації його віршів під народні пісні.
Наспівний вірш представляє фінальна поезія першого “жмутку” “Епілог” (Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі). Перший рядок – наче камертон до всієї мініатюри. Одразу вчувається мінорна тональність, співзвучна внутрішньому станові героя. До речі, у віршах розділу помітне тяжіння до мінорних інтонацій. Мінорну тональність пісні героя підкреслено уже в першому рядкові звичайним епітетом – “листочки зів’ялі”, який виконує у реченні функцію звертання, саме у ньому закладено велику силу почуттів героя. Зміст підсилюють алітерації та асонанси:
Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі2р, 3з, 3в, 3т
Розвійтесь як тихе зітхання !1р, 2з, 1в, 3т
Незгоєні рани, невтишені жалі,1р, 1з, 1в, 1т
Завмерле в серці кохання.2р, 1з, 2в,причому, алітерації різні за характером. Перша – з іде в парі з сонорним в – спокійна, як втишений біль, але він не пройшов – про нього нагадує алітерація р, що відповідає чомусь болючому. Поєднання кількох алітерацій збагачує звучання вірша.
У творі значний вокалізм, створений за допомогою чергування голосних звуків високого та низького підняття. У книзі М. Ласло-Куцюк “Засади поетики” зазаначається, що “… голосні звуки поділяються на бемольовані та дієзи” [3, 135]. Звісно, на основі поділу їх на голосні високого, середнього та низького підняття. Як відомо з теорії музики, знак бемоль понижує звучання основного звука на півтон, а дієз – навпаки – підвищує звучання звука на півтон. За Ласло-Куцюк, бемольовані звуки – о, у, а дієзні – е, і. Цікаво, що інтонація на дієзних звуках підвищуються, а на бемольованих – понижується. Поставлені поруч дієзні звуки е та і будуть гармонічними, так само, як і бемольовані звуки о, у. Отже, спостерігаємо легке погойдування висхідної та низхідної інтонації, яке утворює інтонаційний малюнок, а він, у свою чергу, –тип мелодики вірша:
о –і – е – а, і –о, и – о –и, і –а – і (це приклад першого рядка першої строфи і т. д.) Ефект евфонії поезії створюється саме наявністю у строфі, у віршованому рядку зокрема низки подібних або контрастних звуків. Таким чином, образність відтворюється як через алітерацію, так і через асонанс акустично-контрастних звуків : зв-р, о, а – і, е, и (перша строфа), відповідно підібраних до відтворення теми вірша.
Вірші цього типу мелодики мають також свою синтаксичну норму, якій властива перевага сурядного зв’язку над підрядним. У структурі вірша три строфи, в яких переважає безсполучниковий зв’язок з однотипними частинами, тобто безсполучникові складні речення однорідного складу, для яких характерна інтонація перелічення, що значною мірою зумовлює наспівність вірша. У цьому ж контексті вжито однорідні члени речення – “рани”, “жалі”, “кохання”, (перша строфа); постійні епітети, що обрамляють означувані іменники, - “листочки зів’ялі”,”тихе зітхання”, “незгоєні рани”, “земного гаю”,”скарб багатий”, “душі молодої”, “жебрак одинокий”, “сумними стежками”; засіб словотвору, який, відбиваючи зв’язок поезії з фольклором, реалізує творчу настанову автора у творі. “Повтори зумовлюють виразну віршову ритмізації мовленя” [2, 42]. В основі розміру покладено чергування 4-стопного і 3-стопного амфібрахію, який, на нашу думку, наближає вірш до романсової лірики.
Другий “жмуток” вміщує оригінальний вірш “Зелений явір, зелений явір”, який написано у ключі народних пісень. Поезія неповторна тим, що її задумано як ліричну пісню кобзаря. Мелодія ніби звучить під тихий акомпонемент бандури. Розмір постійно змінний, поезія – зразок кількісного віршування, побудованого на “…ізохронізмі ритмічних одиниць, на врахуванні часу, потрібного для вимови складу. Кількісне віршування називають також квантативним (від лат. quantitas - кількість), або музично-мовним, оскільки в основі його лежать і музичні, і мовні елементи” [4, 185]. Зразки творів, яким притаманне таке віршування, зустрічаються рідко, бо воно склалося у давніші часи, коли “текст пісні не відокремився остаточно від музики” [4, 185]. Мелодія вірша відзначається незначним діапазоном, “топтанням” звуків на одному місці. Оповідна мелодія звучить мовби на басоостинатному тлі (незмінному басі). Basso ostinato – з італійського –“постійний бас, мелодичний малюнок, що безперервно повторюється в басовому голосі музичного твору” [8, 19]. Кожна строфа побудована симетрично: на початку художній паралелізм зі сфери природи, потім – змалювання якоїсь із рис водливої дівчини. Це типова схема пісенної строфи” [1, 236]. Евфонічне звучання створюють повтори слів у межах рядка, що зумовлюють наспівність, вносять особливу своєрідність до структури вірша. Помітно, що повтори вжито не тільки для звукового ефекту, а й для створення нового ритмічного малюнка, який має у собі елемент поліметрії: