Народнопісенні особливості інтонації поезій Івана Франка

Народнопісенні особливості інтонації поезій Івана Франка

“Якщо музика виникла зі співу,– стверджує О.Потебня,– то віршування і розмір – із зв’язку слова зі співом” [5, 112]. Прослідковуємо, як збагачує письменник поетичну палітру на основі народної пісні, яка зумовила наспівну мелодику багатох його поетичних творів. У такому плані написано багато поезій із збірок: “Веснянки”, “Зів’яле листя”, “З вершин і низин”, та інших.

Прекрасним акордом у другому “жмутку” є вірш “Ой ти дубочку кучерявий”, що своїм поетичним змістом близький до вірша “Червона калино, чого в лузі гнешся?”. Вірш щедро наповнений порівняннями, епітетами, які йдуть від народної пісні: дубочку кучерявий, густі лози, дрібні сльози, чорні очі, темні ночі, листочки зів’ялі. Розпочинається твір притаманним для народнопісенної творчості риторичним звертанням, підсиленим питальним реченням:

Ой ти, дубочку кучерявий,

Ой, а хто ж тебе скучерявив?

“Фігура риторичного звертання до предметів, явищ навколішнього світу – одна з найпоширеніших особливостей поетичної мови Франка. Він вливає життя в свою поезію, почуття в неорганічну природу, персоніфікує сили та явища природи” [7, 115].

Початок віршової мініатюри тотожний поезії “Ой ти, дівчино, з горіха зерня”. В обох поезіях початкове “ой” взято з народної пісні, а далі звучить звертання. Порівняємо:

Ой ти, дівчино, з горіха зерня

і

Ой ти, дубочку, кучерявий

У наступних рядках спостерігаємо улюблений засіб поетичного синтаксису Франка: часте вживання дієслів, що створює градацію. “Дієслова, як відомо, розгортають поняття, які стають у центрі уваги мовця. Тому дієслово надає тексту динаміки і емоційної виразності. Дослідження стилів різних письменників довело, що твори, в яких переважає емоційність, афект, характеризуються особливо високою частотою вживання дієслів” [3, 65]. Народна пісня завжди емоційна, звідки й випливає її наспівність. Велику увагу в цьому плані у творі відіграє народно-поетична рима, як-от: лози – сльози, ночі – очі, врода – непогода, тане – в`яне, злоба – худоба та фольклорні епітети – дубочку кучерявий, густі лози, дрібні сльози, темні очі, чорні очі, пишна врода, горда мова, вітер зимний, вічна розлука, листочки зів’ялі, острі пили, людська злоба.

Логічні наголоси падають на найвагоміші за значенням дієслова, які роблять мелодію вірша не монотонною:

Скучерявили густі лози,

Підмили корінь дрібні сльози.

Фольклорним епітетам Франко надає великого значення, адже епітет Франка містить у собі яскраво змальований образ. “Епітет надає особливої виразності. (…) добре дібраний епітет – це один із засобів поетичного мистецтва, що створює пластичний образ, який переносить читача в уяву поета” [6, 8]. Мінорна мелодія вірша зумовлена сумним змістом, вона змінюється відповідно до змісту, появи нової думки. Значне навантаження сконденсовано в дієсловах, у яких закладено велику емоційну силу: Вже моя сила слабне, гнеться, Вже мені весна не всміхнеться. Падуть листочки зів`ялі, зв`ялі – от так і сам я впаду далі. Наспівну інтонацію підтримує звукопис, який підсилюється багатими парними римами. Звукопис у Франка - це не самоціль, а завжди знаходиться разом із тим, що він зображує.

У структурі вірша десять строф, написаних двовіршем. Спостерігається нечіткість ритму внаслідок чергування різних розмірів: у певній послідовності фігурують різнометричні стопи: ямб, хорей, хоріямб, холіямб. В античній ліриці (найчастіше хоровій) – це так звані логаеди – “від грецького logaedikos від logos – слово і aoide – спів – вірші мішаних розмірів” [4, 224]. У другій строфі першого віршового рядка остання стопа перетворюється на хорей – хоріямб: