Генеза та семантико-функціональні особливості звороту туди й дорога

Для українського народного мовлення характерна ще одна комунікативно-прагматична роль виразу туди (кому) й дорога: в деяких ситуаціях він вживається як прокльон. Його прагматичний зміст аналогічний до змісту прокльонів щоб він пропав, бодай він зслиз і т.п., а буквальний сенс можна представити так: "хай N загине й опиниться у пеклі". Висловлювання Туди (кому) й дорога! набуває сенсу прокльону лише в умовах певної комунікативної ситуації, передусім гострого конфлікту, сварки, бійки тощо, див. (8) :

(8) Шкандибиха. Сучко! <..> Чоловіка, кажеш, випхнула з хати, а сама напилася, що й лик не в’яжеш!.. З своїм чортовим родом зібралася та й зіпаєш?.. Вон, п’яниці, з моєї хати!Кнур. Отуди к лихій годині! Отак тепер багачі гостей шанують! <..>

Шкандибиха. А що ж, це ви в шинок прийшли, що розпустили свої гуки та співи? Моя хата зроду-віку такого не бачила! <..>

Кнур. Ходімо, жінко, ходімо, дочко... Прощай, Наталко. <..> Не подумай, що ми на тебе гніваємося.

Виходять Кнур, Кнуриха і Маруся.

Шкандибиха. Туди вам і дорога, п’яниці непросипні! Плювати я хотіла на ваш гнів.

(Панас Мирний “Лимерівна”)

Зазначені формально-семантичні особливості виразу (наявність сигніфікативно порожніх елементів туди та йому, відсутність модально-часових ознак) сприяли тому, що він почав вживатися у випадках, коли мовець дає оцінку не особі, а предмету; найчастіше йдеться про ситуації зникнення, руйнацію або втрати чогось. Вживання виразу туди (чому) й дорога може мотивуватися наявністю в ситуації аспекта ‘незворотність’: використовуючи цей вираз, мовець підкреслює, що не збирається докладати зусиль для пошуків чи повернення об’єкта, не має наміру щось змінювати в тому, що сталося, тощо. У таких вживаннях, як правило, зберігається компонент ‘об’єкт не вартий того, щоб за ним шкодувати’, притаманний семантиці звороту туди (кому) й дорога у канонічних ситуаціях. У деяких випадках цей компонент може ставати визначальним, див. (9):

(9) Дніпро ріже лівий берег і потроху ковтає шведські вали. Хутко, певне, у воді буде і самий пам’ятник, невисокий обеліск на сірому підмурівку: берег підрізано вже просто під ним. А втім — може туди йому й дорога, цьому пам’ятникові, збудованому переможною Росією на поневолення України.

(С.Єфремов “Щоденники”)

Звернімо увагу ще на два вживання виразу туди й дорога, де він служить нестандартним прагматичним цілям. Незвичність обох контекстів зумовлена використанням у них займенника першої особи однини, що цілком невластиво для виразів, які передають різко негативну оцінку об’єкта. У (10) зображено ситуацію крайньої розгубленості людини, яка втратила здатність висловлюватися логічно. Початок репліки (Бог истинный, бог всемогущий... все видит) є клятьбою у невиновності з покликанням на Бога (“Бачить Бог, що я не брав валюти”), а продовження фрази (а мне туда и дорога) вихоплюється у героя, очевидно, як реакція на внутрішнє визнання власної злочинності, бо валюту він таки брав. Дві наступні фрази побудовані за тою ж самою схемою: заперечення вини та опосередковане її визнання.

(10) — Откуда валюту взял? — задушевно спросили у Никанора Ивановича.

— Бог истинный, бог всемогущий, — заговорил Никанор Иванович, — все видит, а мне туда и дорога. В руках никогда не держал и не подозревал, какая такая валюта! Господь меня наказует за скверну мою, — с чувством продолжал Никанор Иванович, то застегивая рубашку, то расстегивая, то крестясь...

(М.Булгаков “Мастер и Маргарита”)

В (11) мовець вживає формулу туда и дорога у відповідь на докори у грішному житті, визнаючи тим самим свої провини.

(11) (Ниса:) Мне думается, что ты разбойник и тебе быть повешену.