Генеза та семантико-функціональні особливості звороту туди й дорога

Якщо припустити, що вираз туди й дорога первісно стосувався акту поховання нечистих покійників, то знаходить пояснення і використання в ньому слова дорога (дорога як шлях, яким покійника відправляли на той світ, себто в ліс, у яр, у провалля, у болото, на смітник тощо) . Коли взяти до уваги, що нечисті мерці вважалися дуже небезпечними для живих, то стає зрозумілим і походження негативної оцінки померлого, яка домінує у виразі туди й дорога. Отже, слово туди можна розуміти як ситуативне позначення конкретного (в кожному випадку іншого) місця, де ховали нечистого покійника. З часом цей первісний зміст забувся, однак зворот зберіг негативну оцінку померлого.

В аналогічній функції могла використовуватися первісно і формула Собаці — собача смерть, омосемічна до звороту Туди йому й дорога. З давніх писемних пам’яток відомо, що тіла нечистих покійників, передусім нехристиян, подекуди викидали собакам (“псом поврещи”) або закопували там, де й здохлих собак [8, 54]. Пор. у цьому зв’язку галицьке прокляття Розтягали би ти пси кості! [9, 37]. Див. також відбиття практики поводження із самогубцями в І.Нечуя-Левицького: І де та смерть моя забарилась? Якби я не знала, що мене поховають на собачому кладовищі, я б давно сама собі смерть заподіяла (“Баба Параска і баба Палажка”).

Як зазначає Б.А.Успенський, у зв’язку з уявленнями про те, що нечисті покійники прирівнюються до собак, “вираз собача смерть набуває подвійного сенсу: з одного боку це смерть без покаяння, а з другого — смерть, призначена для собак” [8, 54-55]. Уживанням формули Собаці — собача смерть мовець підкреслював чужу, асоціальну, а отже, і нечисту, небезпечну природу померлого, санкціонуючи тим самим відмову від обряду поховання, призначеного для “чистих” покійників .

З’ясування генези виразу Туди йому й дорога дає змогу окреслити його первісний комунікативний статус. Однією з його найдавніших функцій була безпосередня реакція на виконання акції, у ході якої позбувалися нечистого покійника (див. фрагмент з Гоголя у примітці 4). Ймовірно, що вираз Туди йому й дорога набував і сакральної функції: його виголошення могло означати незворотність присуду щодо покійника, якого тим самим визнавали нечистим, а отже, небезпечним. З часом сакральна фукнція послабилася, редукувалась, і вираз став вживатися як реакція на повідомлення про смерть людини, яка заслужила, на думку мовця, покарання за гріхи і мучитиметься в пеклі. Саме такі вживання і зафіксовані в українській та російській художній літературі.

Стійкі сполучення, які вимовлялися в певних, чітко окреслених життєвих ситуаціях і служили для вираження конкретних комунікативних завдань, М.І.Толстой назвав “народною “напівфразеологією””. До неї він зараховував особливі види текстів, що “виражають побажання, прокльони, ритуальні констатації та своєрідні імперативні стимули чи заборони” [7, 25]. Такі вирази відіграють у народній культурі визначну роль, оскільки функціонують у сакральних ситуаціях, де вимовлене слово набуває статусу дії. Очевидно, одним з таких текстів і був первісно вираз Туди йому й дорога.

Звернімося до розгляду семантичних та функціональних варіацій виразу Туди й дорога, відбитих у літературних творах. Варіювання зумовлене передусім розширенням сфери його вживання. Воно йшло двома шляхами: по-перше, шляхом збільшення типів ситуацій, щодо яких можна було вживати вираз, а по-друге, шляхом варіювання комунікативних функцій виразу, що спричиняло і зміни в його семантиці.Вживанню формули туди й дорога в інших, відмінних від основної (тобто ситуації повідомлення про смерть), життєвих ситуаціях сприяла та обставина, що цей вираз не містить прямої вказівки на контекст смерті чи посмертного буття, як це має місце в інших формулах — реакціях на повідомлення про смерть (див. приклади вище). Наявне в його структурі дейктичне слово туди (з неокресленим референтом), а також відсутність модально-часової прив’язки робить вираз мобільним щодо комунікативних потреб мовців. Тому ця формула легко може переноситися на випадки, коли предметом розмови є смерть, яка розглядається як реальна загроза у майбутньому, див. (3), (4):

(3) Осел каже коневі: “Будь ласкавий, підсоби мені, пожалуста, а то я підорвусь і здохну!” Кінь не звернув уваги на осла, з досадою промовив: “А мені що до того, що ти здохнеш? Туди тобі й дорога”.

(Казки про тварин, “Невчасний жаль”)

(4) Мотря (Фиске). Ну, что, девка? От своего солдата весточку получила небось?

Фиска. А ну его! Ухлопают — туда и дорога. Из синяков не выходила.

Мотря. Да и вправду молвить: вольготней без них, без мужиков-то.