Польська мовна ситуація в селищі Микулинці та селі Лучка Тернопільського району Тернопільської області
Метою роботи є аналіз деяких мовних явищ пов’язаних з функціонуванням польської говірки в українському мовному середовищі. Предметом опису буде польська говірка селища міського типу Микулинці та села Лучка Тернопільського району. Ці місцевості становлять один з небагатьох випадків збереження польської говірки у більшому середовищі поляків на Україні.
Використані в цій роботі матеріали були зібрані взимку 1999 року.
Микулинці – містечко, розташоване на південь від Тернополя, над рікою Серет. Перша згадка у писемних джерелах з 1444 р. як село. В 1595 р. польський король Зиґмунд ІІІ дозволив заснувати в цьому селі однойменне місто з наданням йому магдебурзького права та звільненням його мешканців на 10 років від сплати податків.
У містечку раніше проживали три нації (українська, польська та єврейська) і, відповідно, існували три конфесії: греко-католицька, римо-католицька і мойсеєва. Під кінець XIX ст. пропорції між числом визнавців цих конфесій були такі: рим – кат. – 926, гр – кат. – 946, мойс – 1770 [3]. Ці дані можуть представляти кількість польськомовного та українськомовного населення. Після зміни територіальних кордонів в XX ст., польськомовне населення, що не було переселене на територію Польщі, опинилося у мовній ізоляції, внаслідок чого кількість людей, які володіють польською мовою, значно зменшилася: напевно, не перевищує декількох десятків осіб. Під час дослідження ми користувалися даними від пароха місцевої парафії римо–католицької Пресвятої Трійці.
Про польську мову та про її поширення і функції у зв’язку зі станом національної свідомості та ідентифікації записали у своїх працях м. ін. проф. Я.Ріґер [2], В.Вереніч, С.Рудницький.
Тутешнє білінгвальне населення – це передовсім найстаріше покоління. Українська мова вживається у життєвих ситуаціях, натомість польською мовою люди користуються під час богослужіння у костелі та під час зустрічі. Польська говірка для поляків, які мешкають у Микулинцях та Лучці, є мовою, яку винесли з дому, яка передається через батьків і дідусів. Польська мова тут відома тільки в усній формі. Деякі люди, які мали можливість відвідувати польську школу перед війною, ще вміють писати польською мовою. Дехто читає польською мовою надруковані книги, але це передусім молитовники. Польська говірка вживається в цих місцевостях кожного дня. Вона виконує функцію „домашньої мови”, мови контактів із сусідами, з поляками інших місцевостей, яких можна зустріти під час костельних свят. Польська говірка виконує в Микулинцях та Лучці, як і в інших селищах поляків на Україні, роль костельної мови, мови молитви та релігійних обрядів.
Оскільки поляки в описуваних місцевостях розмовляють між собою по–польськи, то, живучи в укра¬їнському мовному середовищі і володіючи українською мовою (або її говірковою відміною), нерідко також російською мовою, стали білінгвальними (а деякі навіть трилінгвальними). Це відбувається внаслідок відвідування українських шкіл, користування українськими газетами, радіо, телебаченням, спілкування з мешканцями довколишніх сіл та міст. У ситуації, коли українська мова є обов’язковою в школі, державних інституціях, коли домінує у суспільному житті, її знання є необхідним, дає шанс суспільного становища. Всі поляки, мешканці Микулинець та Лучки вільно розмовляють українською мовою, уміють писати та читати.
Хоч відсутні контакти з Польщею та польською мовою і сильний вплив чужомовного середовища, однак польська говірка добре зберігається.
Матеріали були зібрані в описуваних місцевостях від людей старшого покоління. Більшість інформаторів має тільки початкову освіту, а деякі з них закінчили 3 – 5 класів польської школи.
Польська говірка сформована, з одного боку, завдяки контактом з польською мовою, а з другого – завдяки впливам української мови.
Характерні риси цієї говірки
1. Як і інші південно–кресові говірки польської мови ця говірка характеризується сильним як у загальнопольській мові виразовим наголосом, результатом чого є скорочення та ослаблення звучання ненаголошених голосних, а в деяких випадках зміна їх артикуляції. Стосується це голосних о, е, які в ненаголошених складах можуть бути звужені та підвищені: о > о > e, e > ė > i/y, нп: kobjeta, rodzina, robili, gospodarstwo, сhłopczyna, pilnuwała, chudzili, rubili, puwidła, kuszuli, dupiro, pszėchodz’ic’, sznurėk, kamyeczėk, liudzė, kieliszek, sobi.
Редукція ненаголошених голосних пов’язана з впливом української мови на польську говірку. В Микулинцях це явище не виступає часто та не консеквентно. Воно залежить значною мірою від темпу та старанності висловлення (часто в одного інформатора можна зафіксувати звужені та не звужені форми).1. З українським впливом пов’язана ширша вимова наголошеного голосного у, який знижений у напрямі до е (в записі це виглядає: уе ), нп: сzyesty, czyestyj, moczyeli, szyerszyj, szyeje s’i, buczyena, pjeżyena, żyeto, kamyeczek, а також у формах минулого часу дієслова być: byeł, byeła, byeło, byeli. Поширену та знижену до а вимову може мати також ненаголошений голосний е, нп: szczeapi s’ie, tszeaba,