Економічні основи та види міжнародної торгівлі
3 МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ
ПО КООРДИНУВАННЮ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ
3.1 Генеральна угода з тарифів і торгівлі
Об'єктивна потреба в міжнародному регулюванні торгівлі за допомогою єдиних норм і правил почала відчуватися вже в 30-х роках, коли однобічні протекціоністські дії національних урядів різко звузили можливості світової торгівлі. Спокуса регулювати потік імпорту в країну за допомогою такого могутнього засобу, як тарифи, завжди було настільки сильним для всіх держав, що грозило взагалі паралізувати міжнародну торгівлю. З приводу одного з розділів догоди про створення міжнародної організації, присвяченого питанням тарифів, були проведені спеціальні переговори в Женеві. Результатом їх стало підписання тимчасової догоди з питань тарифів і торгівлі, що здобули найменування ГАТТ (Генеральна угода про торгівлю і тарифи) чи GATT (General Agreement on Tariffs and Trade), що згодом сталася серйозною силою по обмеженню тарифної діяльності держав і урядів. У результаті переговорів у рамках ГАТТ ставки тарифів сильно скоротилися і продовжують скорочуватися.
Незважаючи на складність і визначену суперечливість статей, що складають основу ГАТТ, усі смороду базуються на ряді принципів.
Першим і головним є принцип взаємності торгових учинок, втілений у режимі найбільше благосприятливій нації (РНБ). На практиці РНБ характеризується наступним: шляхом двосторонніх консультацій і переговорів країни домовляються про надання митних вчинок у торгівлі товарами. Як тільки відповідну угоду по даному питанню укладено, вона негайно поширюється на всі інші країни; тепер дії сторін будуються за принципом недискримінації, відповідно до якого будь-яка країна, що бере доля в ГАТТ, не може бути поставлена в гірші умови.
Ще один принцип ГАТТ - принцип взаємності торгових учинок перетворюється в життя зі значними вадами.
Нарешті, важливим принципом ГАТТ є неприйнятність однобічних дій. Рішення по захисту національного ринку повинні прийматися після численних консультацій.
Основне значення в діяльності ГАТТ має задача ліквідації чи скорочення митних тарифів. У 1945-1947 р. середня величина митних тарифів у розвитих країнах складала 40-60 %, а по деяких товарах (наприклад, хімічних) досягала 70-90 %. Постійна активна робота щодо зниження митних бар'єрів дозволила скоротити їхню величину до 3-5 % у кінці 80-х років [1, 66].
3.2 Бреттон-Вудська система та створення МВФ
”Велика депресія 30-х років” привела до краху системи золотого стандарту. З метою розробки основ нової світової валютної системи в 1944 році в Бреттон-Вудсе була скликана міжнародна конференція союзних країн. У результаті цієї конференції була досягнута домовленість про створення регульованих зв'язаних валютних курсів, яку називають Бреттон-Вудською системою. Нова система винна була зберегти переваги колишньої системи золотого стандарту (фіксованих валютних курсів), відзначаючи при цьому її недоліки. Далі на конференції був створений Міжнародний валютний фонд (МВФ), покликаний зробити нову валютну систему реальної і дієздатний. Ця світова валютна система, що базується на відносно фіксованих валютних курсах і керована через МВФ, проіснувала з деякими модифікаціями аж до 1971 долі. МВФ же продовжує і зараз займати найважливіше місце в міжнародних фінансах.
Що виявляла собою Бреттон-Вудськаь система регулювання зв'язаних валютних курсів? Що викликало її розпад? Зберігаючи традиції золотого стандарту, кожна країна-член МВФ була зобов'язана установити золотий (чи доларовий) зміст своєї грошової одиниці, тім самим визначаючи валютний паритет між своєю валютою і валютами всіх інших країн-учасниць. Далі, кожна країна була зобов'язана зберігати курс своєї валюти незмінним. Країни, що входили в Бреттон-Вудську систему, були зобов'язані вносити внески в МВФ у залежності від розмірів їхнього національного доходу, чисельності населення й обсягу торгівлі. У такий спосіб країна могла б узяти короткострокову позику, необхідну для забезпечення стабільності національної валюти.
Бреттон-Вудська система передбачала використання золота і долара як міжнародних резервів. Долар був визнаний як світові гроші по двох причинах. По-перше, США вийшли з другої світової війни з найбільш сильною економікою. По-друге, США акумулювали величезну кількість золота й у період з 1934 по 1971 роки проводили політику скупки і продаж золота іноземним фінансовим органам за фіксованою ціною 35 доларів за унцію. Таким чином, долар переводився в золото по пред'явленню; долар ставши розглядатися як замінник золота і тому вважався ”таке ж гарним, як золото”.Країни світу одержували долар як резервну валюту в результаті дефіциту платіжного балансу США. У міру того, як кількість доларів, що знаходяться на руках в іноземців, стрімко росла, а золоті резерви США скорочувалися, інші країни неминуче стали ставити запитання: невже долар був дійсно ”так гарний, як золото?” Здатність США зберігати оборотність долара в золото ставала вусі більш сумнівною. Для збереження за доларом статусу резервного засобу необхідно було усунути дефіцит платіжного балансу США, але ліквідація дефіциту означала б виснаження джерела додаткових доларових резервів для системи. Ця проблема встала на весь зріст на початку 70-х років. Зштовхнувши зі стійким і зростаючим дефіцитом платіжного балансу США, президент Р. Никсон 15 серпня 1971 долі призупинив конвертованість долара в золото. Нова політика розірвала зв'язок між золотом і інтернаціональною вартістю долара, пустивши долар у ”плавання” і дозволивши ринковим силам визначати його вартість. Вільне коливання долара позбавило Бреттон-Вудську систему фіксованих курсів підтримки.