Європейський фондовий ринок у період глобалізації
Із урахуванням передбачених вказаними моделями стандартних вимог процес клірингу та розрахунків за операціями з ЦП виглядає наступним чином.Досягнення угоди про купівлю-продаж, яку можна здійснювати на біржах або в електронних позабіржових системах торгівлі.
Порівняння інформації про ціну, обсяг угоди, терміни тощо, яку отримують окремо від покупця і продавця (trade matching or comparison).
Якщо сторони угоди діють від імені та за дорученням своїх клієнтів, то заздалегідь необхідно отримати від них підтвердження щодо деталей угоди (trade confirmation).
Після отримання підтвердження і позитивних результатів порівняння інформації проводять кліринг (clearance), тобто процес підрахунку взаємних зобов'язань учасників угоди, що супроводжується часто двостороннім або багатостороннім заліком (netting).
Після цього учасники угоди відповідно готують інструкції про переказ ЦП і грошей.
Переказ грошей здійснюють через уповноважені банки, а цінних паперів - шляхом фізичного переміщення самих ЦП або сертифікатів, або ж за допомогою записів на рахунках клієнтів (охоронців) у центральних депозитаріях цінних паперів (ЦДЦП) (central securities depositories CSDs), які здійснили так звану «дематеріалізацію» (dematerialisation) ЦП.
Певна громіздкість використовуваних систем розрахунків призводить до того, що в багатьох європейських країнах, як і в США, досі розрахунки за придбані цінні папери завершуються лише на третій день від моменту укладення угоди (Т+3). Тому протягом кількох останніх років одне з головних завдань центральних депозитаріїв - це прискорення розрахунків із постачанням ЦП, а не платежу (delivery versus payment). Розв'язання цієї проблеми стає дедалі актуальнішим в міру інтернаціоналізації та глобалізації операцій з цінними паперами, адже, за оцінкою експертів, близько 15% транскордонних (cross-border) угод з ЦП не укладають через невиконання своїх зобов'язань однієї зі сторін.
Тривалий час європейський ринок влаштовувало те, що внутрішні розрахунки за операціями з цінними паперами забезпечували переважно національні центральні депозитарії, а на міжнародному рівні - Люксембурзький кліринговий банк Cedel International і Бельгійська клірингова компанія Euroclear.
Європейський кліринговий дім Clearstream, створений за допомогою об'єднання в 1999 р. Cedel International і розрахунково-клірингової структури фондової біржі у Франкфурті Deutsche Borse Clearing, ініціював процес серйозних структурних змін.
Брюссельський Euroclear намагається відповісти на виклик конкурентам встановленням міцних технологічних зв'язків із найбільшими національними центральними депозитаріями цінних паперів (ЦДЦП), першим з яких став французький Sicovam. Однак вони навіть не намагаються створити загальний майданчик. Хоча Euroclear створює новий майданчик CREATION для торгівлі німецькими акціями (плануючи завершити цю роботу до 2002 р.). Масштабність задумів щодо консолідації дещо лякає євроскептиків, аргументи яких зводяться переважно до того, що коли навіть створення одного міжнародного майданчика потребує стільки часу, то можна уявити, скільки його необхідно для реального об'єднання з Люксембурзьким міжнародним депозитарієм, з Франкфуртською біржею та з багатьма іншими організаторами фондової торгівлі в Європі. На це об'єднувачі відповідають дуже просто: «Складність завдання - це слабкий аргумент для того, щоб взагалі нічого не робити»[14].
У той же час їхні британські колеги, які обслуговують Лондонську фондову біржу (компанія Crest), роблять ставку на встановлення кореспондентських відносин між незалежними ЦДЦП (за принципом міжбанківських відносин), що створить клієнтам однієї системи можливість вільного доступу до системи будь-якої іншої європейської країни (що належить до цієї системи). Єдиного прийнятного рішення поки що немає. Є лише загальне розуміння того, що Європа не потребує такої кількості фондових бірж і центральних депозитаріїв. На цьому фоні дедалі більше відчутне бажання центральних депозитаріїв деяких країн трансформуватися в міжнародні ЦДЦП, що можна досягти шляхом розширення міжнародних послуг за допомогою взаємних кореспондентських зв'язків, створення міжнародних центрів розрахунків (hubs «маточина», до яких як спиці в колесі сходяться лінії здійснення розрахунків), злиття і здійснення операцій, які були раніше монополізовані міжнародними ЦДЦП (наприклад, запозичення цінних паперів).Очевидно, що подальше міжнародне злиття навряд чи можна продовжити без підтримки процесу ринкової консолідації на місцевому рівні. У Франкфурті перша біржа (валютна) з'явилася в 1585 р., і йому знадобилося ще чотириста років для того, щоб стати фінансовим центром Німеччини, з яким і зараз успішно конкурують біржі Дюссельдорфа, Гамбурга, Мюнхена і Штутгарта. Очевидно консолідація Німецької біржі з іншими структурами на загальноєвропейському рівні не принесе бажаного ефекту, якщо не буде вирішене «внутрінімецьке питання». У цьому напрямку вже почали розвиватися події в деяких інших європейських країнах. Так, у Бельгії місцевий центральний депозитарій BXC-CIK об'єднався з розташованим у Брюсселі міжнародним депозитарієм Euroclear. В Іспанії об'єдналися дві найбільші (серед шести існуючих в країні) платіжні системи. В Італії депозитарій Monte Titoli, занедбавши в кінці минулого року свою розрахункову систему EXPRESS DvP RTGS, нині бере на себе від Банку Італії обов'язки управління розрахунково-кліринговою системою за операціями з урядовими облігаціями. У Великобританії до аналогічного результату приводить поглинання депозитарієм корпоративних цінних паперів (Crest) спеціалізованого центрального депозитарію з урядових боргових зобов'язань - Central Gilts Office (CGO).