Європейський фондовий ринок у період глобалізації

Активізація «роздрібних інвесторів», які почувають себе ще недостатньо впевнено в новій ролі і віддають перевагу таким значно захищеним формам інвестицій, як вкладення у спільні фонди або конвертовані акції, має своїм результатом ще одне явище. Якісний розвиток фондового ринку значно зумовлюється розширенням обсягів і спектра операцій з «похідними інструментами» - деривативами (derivatives), до яких часто вдаються різні інвестиційні фонди та компанії з метою диверсифікації своїх ризиків. Істотним фактором, що вплинув на це, став також бум високотехнологічних компаній, що докотився зі США до Західної Європи. Вкладення в їх корпоративні папери однак є справою не лише прибутковою, а й доволі ризикованою. Тому багато хто з інвесторів став страхувати ці вкладення за допомогою різних деривативів, чому сприяє широке використання при емісії акцій таких компаній випуску цінних паперів із «замороженим» терміном їх перепродажу (lock-ins stocks).Деривативи не є звичним товаром, але їх вартість «похідна» від інших ринкових інструментів: від процентних ставок до урядових облігацій, валют і кредитів. Хоча деякі біржі допускають торгівлю деривативами на своїх майданчиках, дедалі більшого поширення набуває позабіржова торгівля деривативами (over-the-counter derivatives). Приклад такої системи - система Londex. Як серйозний конкурент для неї створена система Swapswire, серед засновників якої разом із найбільшими американськими інвестиційними компаніями виступили європейські партнери: німецький Deutsche Bank, швейцарські UBS Warburg і CS First Boston, а також французький BNP Paribas. У межах цієї системи Лондонська клірингова палата (London Clearing House) буде діяти як центральний контрагент у процесі торгівлі на таких майданчиках, як Міжнародна біржа фінансових ф'ючерсів (International Financial Futures Exchange-Liffe), Лондонська біржа металів (London Metal Exchange) і Міжнародна нафтова біржа (International Petroleum Exchange). Можливо, що до сфери її діяльності будуть включені розрахункові системи Euronext і Tradepoint, а також французькі ринки ф'ючерсів (Marif) і опціонів (Monep). У цьому випадку вона перетвориться у найбільшого в Європі ЦКА. До системи подібного клірингу вже залучені п'ять банків, серед яких такі європейські гіганти, як італійський IMI, а також британський за своєю «пропискою», але міжнародний за суттю HSBC. Наявність центрального контрагента (ЦКА) для розрахунків за операціями з деривативами в Європі не новинка, на відміну від розрахунків з торгівлі акціями й іншими цінними паперами. Система центрального контрагента означає, що партнери повинні розраховуватися не напряму, а з кліринговою палатою і отже, торговцям нема чого турбуватися про кредитоспроможність своїх контрагентів. Природно, що чим більше буде ринків, які використовують механізм центрального контрагента, тим більше користувачів зможуть відкрити позиції на різних ринках і таким чином забезпечити економію страхового капіталу, що резервується у відносинах з кожним торговцем. Основними перевагами такої концепції, крім економії капіталу, є операційна ефективність і збільшення розмірів кредитних ліній.

Розвиток ринку деривативів, створених не в останню чергу для того, щоб обійти існуючі обмеження за операціями з цінними паперами, висуває питання про порядок його регулювання. Проблема як регулювати ринок деривативів загострюється суперечками про те, чи потрібно його взагалі регулювати. Голоси, що закликали до посилення або введення хоч якогось регулювання, звучали голосніше в момент кризи, наприклад, на фоні краху хедж-фонду Long Term Capital Management, проблем з банком Sumitomo або російської кризи. Адже кожний з них пов'язаний із непередбаченими обставинами або простою некомпетентністю учасників ринку (наприклад у випадку з крахом британського банку Barings). Тому це проблема регулятивних органів усього світу. Базельський комітет і Конгрес США, і самі учасники ринку жваво обговорюють питання про співвідношення капіталу та застав. У свою чергу комісія з фондового ринку США (US Securities Commission) і британське Агентство фінансових послуг (Financial Services Authority) продовжують доволі жорстке регулювання цієї сфери. Однак природа цього регулювання зазнає значних змін у міру впровадження різних технологічних новин. Заступник голови Банку Англії Д. Клементі (David Clementi, deputy governor) зазначив: «У світі, де німецький торговець може торгувати на біржі в Лондоні з партнером із США, який використовує французького технологічного провайдера та бельгійського розрахункового агента, питання про те, як бути впевненим у тому, що всіма учасниками процесу ефективно регулюють, є доволі складним»[6].

Дискусія про необхідність і можливість регулювання ринку деривативів нині ускладнилася через пропозиції уніфікації та централізації регулювання західноєвропейського ринку цінних паперів загалом. Це пропозиції відомого банкіра (колишнього керівника Банку міжнародних розрахунків і бельгійського центробанку) барона А. Ламфелузі (А. Lamfa¬lussy), який підготував з групою експертів свою першу доповідь на дану тему ще в листопаді 2000 р. Тоді він вказав на наявність складностей у Європейській регуляторній системі та запропонував підготувати нове законодавство з цих питань. Зокрема йшлося про необхідність модернізації системи регулювання фінансових ринків, створення відкритого та прозорого європейського ринку цінних паперів, загальноєвропейських фінансових продуктів, забезпечення необхідного рівня захисту споживачів таких продуктів тощо.У наступному звіті, опублікованому в лютому 2001 р., були вже конкретні пропозиції щодо створення могутньої Комісії ЄС з цінних паперів, що, на думку авторів, повинно було створити реальні можливості забезпечення конкурентоспроможності європейського ринку капіталу в його змаганні із заокеанськими колегами. Це, однак, не заперечує необхідності створення з урахуванням думки практиків і принципово нових національних органів контролю і нагляду за фондовим ринком, оскільки, на думку А. Ламфелузі, стан інтеграції регулювання Європейського фінансового ринку - це «дивний коктейль кафкіанської нетямущості, яка нікому не служить»[7]. Проте запропонована бароном 4-рівнева система прийняття рішень з питань функціонування фондового ринку в межах ЄС також не є простою: ні для розуміння, ні для швидкого впровадження. А впровадити її пропонують уже до березня 2004 р.