Інноваційна стратегія України

Інноваційна стратегія України

Вступ

В роботі розглянуто проблеми розробки стратегії інноваційного розвитку України, необхідність та способи застосування методу диференційованого підходу до характеристики національної макроекономічної системи як засобу вирішення внутрішньоекономічних та зовнішньоекономічних суперечностей в реалізації сучасної інноваційної політики держави. Обґрунтовано зовнішньоекономічний імператив моделювання стратегії товарної інновації.

Стратегія інноваційного розвитку взагалі і товарної інновації зокрема за умов посилення європейського вектора розвитку України претендуватиме на успіх лише у тому випадку, коли буде здатна поєднати, знайти точки дотику національних інтересів з економічними інтересами країн Європейського Союзу.

Необхідно враховувати те, що з позицій інтересів країн ЄС не всі товарні потоки і галузі української економіки мають однозначний характер. Із цієї точки зору їх доцільно розмежувати на три групи. Першу групу можуть скласти галузі, що продукують товари комплементарного типу. До них можна віднести товарні групи, здатні органічно інтегруватися до європейських товарних ринків. Звичайно, для окремих європейських фірм поява нових продуцентів і конкурентів на порівняно збалансованому і багатому ринку товарів не є бажаною, але якщо розглядати це явище у широкому аспекті, враховуючи загальнонаціональні, міжнародні та загальносвітові стратегічні інтереси, то варто визнати, що існує ряд галузей, де Україна могла би бути корисною для країн Європейського Союзу. Йдеться про ті групи українських товарів, які доповнили і ліпше реалізували б потреби споживачів на ринках ЄС, забезпечили б зниження валових і середніх витрат, підвищили б продуктивність усіх факторів виробництва, оптимізували б використання природних ресурсів, поліпшили б структуру споживання та екологічну ситуацію.

Другу групу становлять контрадикторні товари, нарощення виробництва яких в Україні суперечитиме інтересам країн ЄС: порушуватиме загальну рівновагу на європейських товарних ринках, внесе розлад у цінову стратегію фірм ЄС внаслідок виникнення або посилення демпінгових процесів, погіршить загальноєвропейську екологічну ситуацію.

До третьої групи належатимуть товарні потоки та галузі індиферентного типу. Індиферентні товари - це ті українські товари або товарні групи, виробництво яких прямим чином не впливатиме на економічні інтереси країн ЄС.

Однак у той же час стратегічна модель товарної інновації, зважаючи на чинники зовнішньоекономічної дії, має бути зорієнтована на реалізацію внутрішніх національних економічних інтересів. Тут необхідним є диференційований підхід до характеристики різних товарних груп вітчизняного виробництва. Доцільно, на наш погляд, в усій макроекономічній системі України розрізняти галузі вихідної ланки, галузі, які визначають стратегічний напрямок економічного розвитку України, - галузі так званого «трансмісійного» характеру.

Диференційований підхід до розробки стратегії інноваційного розвитку країни, що передбачає відшукування точок дотику і визначення суперечностей національних та інтернаціональних інтересів, уже здобув визнання як у світовій, так і вітчизняній економічній науці [1], [4]. Проблема полягає в тому, щоб перевести його з площини теоретичних узагальнень у площину практичних рекомендацій. Реальним кроком просування у цьому напрямку може стати моделювання стратегії інноваційного розвитку України. Обґрунтовуючи цю модель, необхідно дати відповіді на такі запитання:

які галузі й сектори вітчизняної економіки мають отримати фінансові, кредитні, податкові, митні та інші преференції, щоб забезпечити їх інноваційну зорієнтованість?;

чи доцільно стимулювати групи галузей (аерокосмічної, літакобудівної, військово-технічної, приладобудівної), які переважно у нас вважають інноваційними лідерами, лише на тій підставі, що вони вже тепер здатні виробляти високотехнологічну продукцію? Тут доцільно зважити на те, що технологічними лідерами ці галузі стали за умов та завдяки командній економічній системі. Чи зможуть їх інноваційні розробки стати конкурентоспроможними на світових ринках?;

чи існують галузі й види виробництв, які на даний час хоч і перебувають у зародковому стані, у майбутньому можуть стати визначальними при успішному входженні України до системи світових господарських зв'язків?Розробка стратегії інноваційного розвитку, яка враховуватиме дію зовнішньоекономічного чинника, потребує макроекономічного моделювання. Варто зробити спробу побудувати апроксимаційну модель, яка базуватиметься на показниках агрегативного характеру і використовуватиме не стільки статистичні дані, скільки індикатори тенденційного типу. Вибір моделі апроксимаційного типу не є випадковим. Апробовані світовою практикою моделі Дорнбуша-Фішера-Самуельсона, Кругмана, Гекшера-Оліна, що базуються на достовірній інформації про стан експортно-імпортної діяльності, не можна буде високоефективно використати в конкретних умовах на сучасному етапі розвитку України [5], [6], [3], [7]. По-перше, вони є іманентними лише до усталених економічних систем, що розвиваються за об'єктивною логікою ринкової поведінки усіх суб'єктів. У нас її поки що замінює так зване «ручне управління», безперервні й не завжди послідовні зміни у «правилах гри». По-друге, недосконалою є статистична база аналізу зовнішньоекономічної діяльності, незбіг одних і тих самих даних, розрахованих за методикою Міністерства статистики та Державного митного комітету України. Це настільки вражає, що, застосовуючи їх у макроекономічних моделях, ризикуємо отримати абсолютно протилежні висновки щодо преференцій окремих товарних потоків в експортно-імпортній діяльності країни.