Торговельно-економічне співробітництво України з ФРН

Визначальною цифрою в структурі експорту є частка загальної величини готових виробів. Якщо в українському експорті ця частка становила у 2000 р. 46,6%, то в експорті з Польщі - 80,0%, із Чехії - 89,5%, Словаччини - 89,7%, Угорщини - 92,3%. У першому півріччі 2001 р. питома вага загальної суми готових виробів в експорті з України до Німеччини досягла 59,9%, Польщі - 80,9%, Чехії - 89,5%, Словаччини - 91,0%, Угорщини - 93,1%.

Аналіз структури їх поставок до ФРН і потенційних можливостей української промисловості дає змогу зазначити, що у багатьох товарних позиціях експорту вироби українського походження могли б скласти достойну конкуренцію аналогічним товарам зазначених країн. Це стосується виробів з дерева, хімічних напівфабрикатів, виробів із металу та інших, що за рахунок конкурентних переваг могли б значно потіснити на німецькому ринку таку ж продукцію виробництва країн Східної та Центральної Європи.

Наведені цифри порівняння зі сусідніми з Україною державами дають підстави зробити висновок щодо необхідності формування нових підходів і зміни структури українського експорту до Німеччини. Це питання роботи як центральних органів виконавчої влади, так і обласних державних адміністрацій, їх галузевих управлінь та особливо підприємств і структур підприємницької діяльності, які працюють на зовнішньому ринку.

Щодо співвідношення між українським експортом до ФРН та німецьким імпортом в Україну на даний час (див. табл. 2) залишаються значні диспропорції в темпах зростання експорту проти імпорту. Це значною мірою результат певної сировинної орієнтації вітчизняного експорту та його чутливої залежності від кон'юнктурних коливань. У той же час позитивні тенденції в розвитку української економіки протягом 2000-2001 рр. і відповідне зростання доходів зумовили підвищення попиту на головні статті німецького імпорту (машини та устаткування, автомобілі, побутову та офісну техніку тощо).Структура німецького імпорту в Україну така: 17,9% - вироби промислового використання (з них 7,6% - тканини), 15,1% - електротехнічне устаткування та обладнання, 16,7% - автомобілі, 4% - сільськогосподарська та харчова продукції, 3,3% - сільськогосподарська техніка. Серед товарних груп товарного імпорту з Німеччини до України[5] переважають автомобілі, лікарські засоби, нафтопродукти з нафти або бітумних матеріалів, інсектициди, фунгіциди, гербіциди, тканини зі синтетичних комплексних ниток, тканини зі штучних волокон, машини та механізми для збирання та обмолоту сільськогосподарських культур, друкарське устаткування, апарати електричні телефонні та телеграфні для провідникового зв'язку, апаратура для радіотелефонного і радіотелеграфного зв'язку, радіомовлення і телебачення, обладнання для промислового виробництва харчових продуктів, машини для автоматичної обробки інформації. При цьому в німецькому імпорті продукція кінцевого споживання становить 73%, тоді як в українському експорті - лише 44%.

Не наполягаючи на необхідності досягнення в недалекій перспективі торгового паритету України з ФРН, слід акцентувати увагу на важливості оптимізації українського імпорту з Німеччини за рахунок збільшення в ньому питомої ваги машинотехнічної продукції, вкрай потрібної українській промисловості для прискореної модернізації та виходу на світовий ринок з продукцією високого ступеня переробки. Але справа не тільки у структурі та структурній політиці українського експорту. Важливе значення тут мають і результати реформування власності. Нині при визначальній частці недержавної власності у сфері виробництва в Україні за відсутності централізації у сфері зовнішньої торгівлі підприємці ще недостатньо ініціативно, організовано та ефективно працюють на зовнішньому ринку. Дається взнаки і відсутність такого досвіду. Цей фактор можна не брати до уваги. Але в умовах реформування економіки та власності проявом господарсько-організаторської функції держави є створення необхідних умов для нормальної підприємницької діяльності, в тому числі й у сфері зовнішньої торгівлі як за рахунок впорядкування внутрішньої системи підтримки зовнішньоекономічної діяльності, так і за рахунок вирішення проблемних питань у цій сфері на міждержавному та міжнародному рівнях.

Аналіз ситуації в системі зовнішньоторговельних відносин України з її зарубіжними партнерами, насамперед на прикладі зовнішньоекономічних відносин з ФРН, свідчить, що нині сформувались такі основні групи факторів негативного впливу на розвиток українсько-німецьких торговельно-економічних відносин:

загальні обмежуючі умови - відсутність членства України у Всесвітній торговій організації (ВТО), повільна імплементація положень Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Співтовариством (ЄС);

фактори внутрішнього характеру - невирішення або надто повільне вирішення проблеми з відшкодуванням експортерам податку на додану вартість (ПДВ), практично відсутність необхідних механізмів державної підтримки експорту, структурна слабкість українських виробників експортоспроможності продукції;

фактори зовнішнього походження - невідповідність українських і європейських стандартів, нерозвиненість інфраструктури зовнішньоекономічних українських представництв за кордоном, недостатня інформаційна підтримка українського експорту.