УКРАЇНА НА СВІТОВОМУ РИНКУ ОЗБРОЄНЬ
На регіональних ринках озброєнь Україна представлена нерівномірно. По-перше, це зумовлено усталеним поділом ринку(9), що спричиняє жорстку конкуренцію між новими суб'єктами-виробниками за його переділ. По-друге, Україна має замкнений цикл виробництва лише деяких озброєнь — це ускладнює просування продукції і зумовлює залежність вітчизняних підприємств від кінцевого виробника. На думку генерального директора державної компанії «Укрспецекспорт» В.Малєва, можливості України на ринку обмежуються саме цією обставиною і тому «конкурентно вона може виступити лише там, де спроможеться цілісно представити вітчизняного виробника — від розробки до виробництва, як це видно на прикладі радіолокаційних засобів»(10).
Експорт озброєнь в 1998р., $ млн.
Імпорт озброєнь в 1998р., $ млн.
Обмежена спроможність України виробляти кінцеву продукцію військового призначення негативно відбивається на обсягах реалізації озброєнь. Україна не виробляє й не продає нові бойові літаки, які складають близько 50% всього ринку, а також підводні човни (14% усіх торговельних угод). Продаж вертольотів, до яких Україна поставляє двигуни, становить лише 14% світового експорту(11).Водночас, зусилля держави на ринку озброєнь принесли певні позитивні результати. Якщо раніше основу експорту українських озброєнь становили поставки танків та іншої військової продукції Пакистану, то в 1999р. ситуація вперше змінилася у бік більш рівномірного розподілу поставок української зброї в інші регіони: більш вагомими для України стали ринки Північної і Центральної Африки, а також Південної Азії. Лише ДК «Укрспецекспорт» здійснювала в 1999р. експортно-імпортні операції зі зброєю з понад 30 країнами(12). Крім того, якщо раніше найбільші обсяги експорту припадали на дочірнє підприємство «Укрспецекспорту» — фірму «Прогрес», що обслуговувала україно-пакистанський танковий контракт, то нині частка інших фірм-посередників у збройовому бізнесі практично зрівнялася з часткою фірми «Прогрес». Фахівці вважають, що завершення україно-пакистанського танкового контракту в 1999р. не викличе зниження обсягів експорту озброєнь України в 2000р. і не позначиться на її присутності на світовому ринку зброї.
Зростають обсяги експорту української продукції. Так, наприклад, якщо за 1997р. ДК «Укрспецекспорт» (разом із дочірніми структурами) заробила $148 млн. (щоправда при запланованих $186,7 млн.), то за 1998р. — вже майже $300 млн. За інформацією Державної служби експортного контролю України, пакет замовлень на українські озброєння протягом 1999р. збільшився на 50%. При цьому покращились показники торгівлі з країнами СНД, в т.ч. з Росією.
На відміну від провідних західних виробників спеціальної продукції, Україна не висуває жодних політичних умов до потенційних покупців, чим вигідно відрізняється від інших експортерів. Це приносить позитивні
результати. Наприклад, Пакистан, відчувши певний тиск з боку США (ембарго в 1995р. на поставки 28 модернізованих літаків F-16) та Франції (затримання відправки восьми модернізованих винищувачів «Міраж-3», «Міраж-5» та підводного човна класу «Агоста» майже на місяць), схиляється до поглиблення співпраці саме з Україною або з Китаєм (який також уникає політичних вимог при здійсненні збройової торгівлі).
До чинників, що обмежують можливості України на ринку озброєнь, експерти відносять небажання України використовувати бартерні контракти, офсетні схеми та лізінгові поставки. Крім того, Україна не займається ліцензійною торгівлею, що обмежує її можливості на світових ринках.
Ринки країн Європи
На європейських ринках Україна має поки що більше невдач, аніж досягнень. Це закономірно, якщо врахувати рівень науково-промислового розвитку провідних західних держав, а також процес інтеграції переважної більшості постсоціалістичних країн до західноєвропейських структур, що змушує уряди цих країн підтримувати західні проекти.
Просування військової продукції на європейські ринки обмежує їх самодостатність — наявність потужностей для забезпечення переважної більшості військових потреб. Слід зважити і на політику захисту європейськими державами національних виробників. Тому здатність України виробляти навіть конкурентоспроможну продукцію військового (подвійного) призначення ще не означає готовність європейських країн її імпортувати. Показовим прикладом ставлення до України як до потенційного конкурента є відмова їй у членстві в Європейському космічному агентстві — незважаючи (або, скоріше, саме зважаючи) на те, що Україна є одним з найпотужніших світових виробників космічної продукції.